Орися Біленька – Наша чергова сварка

Наша чергова сварка. Ти, мов героїня драматичної п’єси,
Гучним криком провокуєш сусідських пліткарок прикладати до стін скляні вази.
Я б міг робити те саме, але натомість прогортаю до себе мою примхливу принцесу,
Цілую в гарячий лоб і відчуваю, як по трохи тане крижана образа.

Проте не одразу. Тоді ми допиваєм по чашці майже холодного чаю,
Мовчки сідаєм в автівку. Ти запалюєш цигарку й відчиняєш вікно.
А я, коли бачу, як курить дівчина, завше контроль втрачаю,
Тим паче, як це робиш ти. Хоча в ту мить тобі було все одно.

Я

їхав швидко, знімаючи таким чином напругу зі свинцевих думок.
Автівки за вікнами миготіли, як кольорові ялинкові прикраси.
І дорога перед очима пливла, як чорнило з мокрих сторінок.
І ми обоє втратили контроль : в просторі, в розумі, в часі…

І в керування авто… досі перед очима туманіє той жахливий момент.
Я, усвідомлюючи, що аварії не уникнути, закриваю тебе своїм тілом.
Відчуваю хрускіт власних кісток. дві автівки розбиваються вщент.
Мене доставили в реанімацію ледь живим. Проте, мій ангел лишився цілим.

Згорталась під мною наляканою кицею, отримавши кілька подряпин й післяаварійний

шок.
Після того випадку стала спокійнішою ( висновки взяла на озброєння ).
А в мене діагностували серйозну травму хребта і, як вирок, – інвалідний візок.
Лікарі казали, що шанси на одужання є, та це звучало, як заспокоєння.

Знаєш, навіть відчуваючи, як тіло пронизує біль, коли слабшали наркози,
Розуміючи, що, швидше за все, лишусь калікою до кінця своїх днів,
Я думав тільки про тебе, вперше в житті ковтав скупі чоловічі сльози,
Пригадуючи сварки, цигарки, кермо… Пробач, кохана, я ж не хотів…

Як заведено, перші тижні ти носила мені солодкі апельсини в палату.
Тоді ця похмура й порожня сіра кімната починала дихати вільно,
Бо твоя посмішка перетворювала найбільший мій відчай на свято.
І ти дякувала, що захистив тебе тоді. Так міцно і так божевільно.

Відривний календар на стіні дедалі тоншав. Я синхронно з ним худнув й марнів.
Ти стала черствішою. Вочевидь, набридло панькатись зі мною, як з дитиною.
Вечорами одягала розкішні сукні й підбори, кудись зникала без слів,
А я зі всіх сил намагався не вірити в те, про що знайомі шептались за спиною.

Та мудрий час все розставляє на свої місця. І так вже сталося.
Через півроку ти сказала, що більше не можеш, і тебе саму болить,
Та наші відносили спорожніли. Переїжджаєш до іншого, бо закохалася.
Поспіхом зібрала речі. Я чув, як спускалась по сходах вниз і, наче гинув в ту мить.

Я ж був готовий віддати за тебе життя… А ти… Так просто зібрала речі,
Тікаєш невідомо куди і з ким, встромивши в кожну клітину моєї душі гострі кинджали…

Хоч з одного боку, твоє худе тіло розлетілося б на крихти, якби не мої плечі.
А з іншого, нічого б не сталось, якби не наша згубна звичка – ні, не курити -, а робити з дурниць скандали.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тeму сторінками історії україни.
Ви зараз читаєте: Орися Біленька – Наша чергова сварка
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.