Осип Маковей – Коли помрем і заростем квітками

Коли помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз,
Аж поки поруч з нашими кістками
Заснуть усі, що пам’ятали нас.

І буде се вже наша смерть остання,
Наш порох вітер світу розжене;
Прийде весна, прийде пора кохання,
А нас ніхто й ніколи не спімне.

Аж вийде раз колись дівча самотнє
В полудне ясне в тихий, сонний ліс –
Неждано серце защемить скорботне
І ясний світ померкне їй од сліз.

Се нас вона побачить і почує,
Мов сон і казку із старих часів;
Закриє очі й тяжко засумує,
Заслухавшись у тихий сон лісів.

Ти – як сон, ти – як весняна казочка,
Бо ти й казка моєї сумної душі,
Що до мене часом прилетиш, мов та пташечка

Ви зараз читаєте: Осип Маковей – Коли помрем і заростем квітками