Осип Маковей – Сон
Тихий сон по горах ходить,
За рученьку щастя водить.
І шумлять ліси вже тихше,
Сон малі квітки колише.
Спіть, мої дзвіночки сині,
Дикі рожі в полонині!
Не шуміть, ліси зелені,
Спати йдіть, вітри студені!
Най квіточки сплять здорові,
Най їм сняться сни чудові!
Аж на небі зазоріє,
Сонце їх, малих, зогріє:
І зогріє, поцілує, і світами повандрує.
Тихий сон по горах ходить.
За рученьку щастя водить.
1899
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Осип Маковей – Ніч Зчорнілі гори небозвід підперли, Підніжжя гір у хмарах застрягли, У пахощах вогких ліси завмерли, І сонні мари дебрі налягли. І сниться горам сторона далека, Де вічним сном страшні пустині сплять, Без гір, без вод, кругом смертельна спека, – Ліси стряслись, збудились, знов шумлять… 1899...
- Осип Маковей – Туга Біжить у яр вода, Біжить вода і сріблом ллється, Над нею дівчина сміється, Розкішна, молода. Голубко, не втікай! Скажи мені ту гарну казку Про радощі, дівочу ласку, Скажи про тихий рай! Ах, казочка моя! Я чув її, а де, не знаю, Забув і з туги заниваю, І рад би вмерти я. З водою поплисти В […]...
- Осип Маковей – Елегія Коли помрем і заростем квітками, У споминах ще оживем не раз, Аж поки поруч з нашими кістками Заснуть усі, що пам’ятали нас. І буде се вже наша смерть остання, Наш порох вітер світом розжене; Прийде весна, прийде пора кохання, А нас ніхто й ніколи не спімне. Аж вийде раз колись дівча самотнє В полуднє ясне […]...
- Осип Маковей – Коли помрем і заростем квітками Коли помрем і заростем квітками, У споминах ще оживем не раз, Аж поки поруч з нашими кістками Заснуть усі, що пам’ятали нас. І буде се вже наша смерть остання, Наш порох вітер світу розжене; Прийде весна, прийде пора кохання, А нас ніхто й ніколи не спімне. Аж вийде раз колись дівча самотнє В полудне ясне […]...
- Осип Маковей – Полетів би я на Україну Полетів би я на Україну Не конем, а бистрим самоходом, Щоб натішитись своїм народом, Щоб поглянути на ту країну, Що так довго у неволі Дожидала щастя й долі І діждалася спасення, Свого воскресення. Не пропустять чати самохода Напоперек вченої Європи, Скрізь плоти із дроту, і опоки, І жива з вояків загорода, – Смерть пильнує всі […]...
- Осип Маковей – Могила в полі Маленький хрест у полі Чорніє на снігу. Ім’я дощі вже змили, Не видно і могили, – Забули всі поволі За вірного слугу. І не спитають люди, Хто в бою тут поляг. Хто згадує одного, Коли могил так много І хрестики є всюди По горах і полях! Ти поклонись покірно Йому, бо він страдав! Чи свій, […]...
- Осип Маковей – Хрест І тут у горах хрест! От край проклятий! Куди не глянеш, Бог на хресті розп’ятий. Знання нема, а крізь безодня віри, І всюди рабських шибениць без міри. Землею гомонять пісні воскресні, А люди ждуть на ласощі небесні. Споганюють святе лице природи Страшним кінцем Христової пригоди. Самі ж ідуть чортівськими шляхами – Звірюки від колиски аж […]...
- Осип Маковей – Понад хмари Понад хмари! Понад хмари, брате! Вийди в гори з навісної хати! На верхах самітних там ще тихо, Не зайшло туди ще людське лихо. Не встають там ще весняні чари, Вітер там горою, низом хмари. Але кращі там сніги лискучі, Ніж на долах повінь, град і тучі. Краща студінь, пустка там сонлива, Ніж весна на долах […]...
- Осип Маковей – Брати В темних горах, при окопах, у болоті, Там зійшлися два вояки по роботі. Не зійшлися, тільки впали край дороги, Поранені: сей – у плечі, той – у ноги. Один стогне: “Тату милий, мамо рідна!” Другий плаче: “діти любі, жінко бідна!” Подивився сей на того довго, тихо, – Здивувала рідна мова, спільне лихо. “Поможіть мені, земляче, […]...
- Осип Маковей – Колисанка Сидять пани над Невою Та поникли головою, Місяцями раду радять Над правами, що не вадять, Що не вадять з них нікому – Все лишають по-старому. Межи ними пан граф Вітте Все лиш каже: “Ви заждіте! Я придумаю вам думу, Що наробить много шуму Над Невою і над доном, По всім світі за кордоном. Що урву […]...
- Осип Маковей – І я умію пісню І я умію пісню, Умію не одну, То тихо-милозвучну, То грімко-голосну. Я так люблю ті співи, А я їх сам зложив У тихі хвилі щастя, У хвилі, як тужив. Одна сільський дзвіночок Нагадує мені, Як в сумерку вечірнім Дзвенить у тишині. А друга сум наводить, Стає понурим світ, Мов вітер хмару кличе На ясний небозвід. […]...
- Осип Маковей – Налетіла куля з поля Налетіла куля з поля, Забриніла, як пчола, – Дійся, дійся, божа воля, Як така козацька доля, – Куля в груди застрягла. Впав козак, не може встати, Ще раз глянув навкруги: “Ах, прегарні сі Карпата! Тут би жити, не вмирати, Та убили вороги. Тільки й щастя, що вмираю На землі моїх братів; Тільки й смутку, що […]...
- Осип Маковей – Ти – як сон Ти – як сон, ти – як весняна казочка, Бо ти й казка моєї сумної душі, Що до мене часом прилетиш, мов та пташечка І щебечеш мені у вечірній тиші. Я тебе так люблю, моя мріє вечірняя, Осолоди життя і кринице краси, І бажаю тебе, моя любочко вірная, Як бажає потоптана травка роси. Приходи ти […]...
- Осип Маковей – В дорогу, в дорогу! В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле! Чи цвітами піду, чи терня поколе, Чи певно там зайду, чи щастя там найду, – Іду, де побачив мету. Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога: Чи справді до щастя веде ся дорога, Чи гідне є муки, і бою, й розлуки Се щастя, що я його жду. Як […]...
- Осип Маковей – Образок Маленька хата, як коробка, Загата з листя під вікном, Кошниця, наче солі товпка, – Усе вже спить осіннім сном. У хмарі сонця і не знати, В тумані тихе поле спить, Собачка вилізла з загати, Раз гавкнула – і вже мовчить. Причулося! Се вітер гонить, А листя хоче утечи, – І сон собачку знову клонять: Нема […]...
- Осип Маковей – думка Мені здається: я не жив, А тільки все збирався жити, Чогось шукав, за чимсь тужив, Бажав комусь весь вік служити; Аж ось і молодість минула, Не живши, втомлена заснула. І день прийде, як та сльота, Я довгу панахиду правлю: “Прощайте, молоді літа! Не гуджу вас я і не славлю; З могили вже вас не добуду, […]...
- Осип Маковей – Метеор Ось блиснув метеор і згас, Як у життю щасливий час. І на всесвітнім цвинтарі Лягли десь відламки зорі. Так розпадалися світи, Живуть і гинуть без мети. І всі вони – один цвинтар, А творець їх – старий гробар. Усе по радощах марних Гребе у безвістях сумних. 1899...
- Осип Маковей – Я рад би все забути Я рад би все забути, Що трапилось мені, І знову хлопцем бути У рідній стороні. Нехай би жив і бідно, Та знав уже свій шлях І вік провів свобідно При плузі на полях. А так я загубився І плакати дарма: Від роду вже відбився, І вороття нема. 1900...
- Осип Маковей – Був монастир, а в нім черці Був монастир, а в нім черці – Відлюдки тихі, богомільні І в’язні віри добровільні, Що в божому жили страсі І словом правди та хрестом Боролися колись з гріхом. Тепер вже тих черців нема, Свічки не сяють в їх святині, – Там сірий пил і сіра тьма Покрила стіни всі і скрині. А в скринях порох, […]...
- Осип Маковей – Привіт Україні Вітай, дорога Україно моя! Чи дужа ти, нене, здорова? Пропали і воля, і сила твоя, А все ж ти й сьогодні чудова! От гарно, що раз довелося мені До тебе навідатись, нене, – гей-гей! Хоч не давнім свобідним шляхом, А з жовтим пашпортом в кишені! Так нас розділили граничні стовпи, Жандарми, солдати і варти, Що […]...
- Осип Маковей – Заплатив я податок кривавий Заплатив я податок кривавий – Сам у війську служив вісім літ, У війні з пруссаком став кулявий, Надививсь на людей і на світ. А тепер і мій син уже служить… Я без нього не маю і сну, Та нехай, як прийде, надолужить Всю роботу, а я відпічну. Я старий і вже сили не маю, От […]...
- Осип Маковей – Помер рекрут в непривітній столиці Помер рекрут в непривітній столиці, Здалека від свого села, Від матері, убогої вдовиці, Від любки, що в селі жила. Помер, не бачивши у час конання Ні слізки жалю, ні зітхання. І вже його везуть на чорнім возі, В могилу піп його веде, Музика грає марша по дорозі, Гурток вояків мовчки йде. Лише не видко біля […]...
- Маковей Осип – Біографія Осип Степанович Маковей (23 серпня 1867, Яворів, нині Львівської області – †21 серпня 1925, Заліщики, нині Тернопільської області) – український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч. Народився в сім’ї кушніра. Після початкової школи у рідному містечку навчався в 1879-1887 роках у Львівській гімназії. В 1887-1893 роках студіював філософію […]...
- Володимир Лучук – Ніч Сплять ведмеді у барлозі, Сині роси – при дорозі. Сплять горобчики у стрісі, А грибочки сплять у лісі. Спить зайчатко під лозою, Спить рибчина під водою. Білі вівці сплять в оборі, Чорний котик – у коморі. Книги сплять за склом у шафі. В зоопарку сплять жирафи. Скрипка спить собі в футлярі, Дрібен дощик спить у […]...
- Дмитро Загул – О моя остання світла мріє О моя остання світла мріє, За тобою мій співучий льот. Може, ще раз промінь твій зогріє І розтопить кількалітній льод. Ти вкриваєш млосною імлою Мій осінній неспокійний сон… Я так тужно тягнусь за тобою, Як зимою крізь вікно вазон. І уста в жагучому тремтінні Притуляю до тонкого скла, І збираю тремотливі тіні Деревин, що ти […]...
- Юрій-Осип Федькович – Товариш ТОВАРИШ То вечір був тихий: понад гороньками Зірниця вечірня снияла, А місяць уповен блудив зороньками, У гаю десь пташка співала. Ми були на варті у брамі Артемі, Я сперся на білім поручу І там задумався о землі родимій. Заплакав на долю сву смутчу. А він потихоньку до мене зближився, Глянувши ми в очі, питався Й […]...
- Наталя Гуркіна – Бузько По городі бузько ходить, Жаб, комах шукає. Для малих, дзьобатих діток Їжу добуває....
- Юрій-Осип Федькович – Шельвах ШЕЛЬВАХ Ой та нікому так, нікому, Та як жовняру молодому у кабатинці, у ремінню Ходити шельвах по камінню, Ой та по зимнім, зимнесенькім У кабатиню тонесенькім. Ой ходить шельвах по морозі, А камінь тріснув на підлозі; Ой камінь тріснув, жовняр свиснув, До себе ціпко гвер притиснув, Та й білі руки ломле, гріє, Що аж му […]...
- Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
- Іван Котляревський – Сонце низенько, вечір близенько Сонце низенько, вечір близенько, Іди до мене, моє серденько! (2) Ой вийди, вийди, та не барися, Моє серденько, розвеселися. (2) Ой вийди, вийди, серденько, Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2) Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, Я твої ніженьки в шапочку вложу. (2) Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє золото! (2) Через річеньку, через […]...
- Замкнулось коло Очами – бачу, Мозком – розумію, А серцем – плачу, Бо повернуть тебе, не вмію… Ну, що скажеш? Друг? Тебе від мене нудить? Замкнулось коло, і навкруг, Життя мене все водить, водить… І, що саме головне, Просити допомоги я не вмію. Мене вже й від самої себе тхне… Чи душу вимити зумію?!!.. Вірші душа Життя...
- Назарук Осип – Біографія Осип Тадейович Назару́к – український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. Осип Назарук народився 31 серпня 1883 р. в Бучачі (за іншими даними в містечку Язловець) в родині кушніра (гробівець батьків знаходиться біля церкви Св. Михайла (див. Архітектурні пам’ятки Бучача) на Нагірянці – тепер частині Бучача). Навчався в Бучацькій, Золочівській гімназіях, голова таємного драгоманівського […]...
- Герасим’юк Василь – Я не знаю того, хто привів На ворізках колиска під Самою стелею – так дід Ладнав, сам прив’язав на сволок. За шнур колиску колисав Вояк, поранений лежав На лаві, ще не легінь – отрок. На Петра з лісу принесли, Криваві зняли постоли У пісні: Най жию – най гину. Він вижив, більше не співав, Стогнав, дитину колисав, Бо добрі газди роблять […]...
- Микола Вінграновський – Поснули – сплять оса з осиною Поснули – сплять оса з осиною, Змерз чорний кетяг бузини, І літня хмара під осінньою Плечем біліє край зими. На прихололе сонце зморене Надули щоки гарбузи, І соняха обличчя згоряне Прошелестіло у низи. Там, де млинок слухняно бухкає І від олійні тихий струс, Й голодний шпак даремно слухає Маслини захололий пульс. 1976...
- Люблю я ліс – Воронько Платон Люблю я ліс! Дрімотний ліс. Він партизанові приніс Жаданий захист І спочинок. І не один звитяжний вчинок Я по стежках його проніс За нашу рідну Батьківщину. Березу, вільху і ліщину, Дубів могутність величаву І навіть тихий верболіз – Люблю я ліс. Його по праву Я і шаную, і люблю, Вклоняюсь пишному гіллю, Бо тричі щиро […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коляда Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, Сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Пані, Очі наче у сарни. Ходить сонце у крисані, Спить слов’янськеє дитя. Їдуть сани, плаче Пані, Снігом стелиться життя....
- Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
- Марта Тарнавська – Розмова з філософом по дорозі з Гантеру Є. Л. Живеш у горах. Обрій заступили Верхи високі і густі ліси. Чи сходить в душу з гір надземна сила? Чи гріють серце відблиски краси? Чи, може, в лабіринтах перевалів Вузьким і стисненим здається світ І ти догматиком стаєш помалу, Повіривши в єдиний власний міт? Живеш в степах, і обрій, що зоріє, Здається без початку, […]...
- Роксоляна (скорочено) – Назарук Осип У гарячий літній вечір 1518 року зі Львова до Рогатина їхав купець дропан женити свого сина Стефана на дочці отця Луки Лісовського Насті. Молодий аж цвів од радісного нетерпіння. Його батьки не дуже раді були небагатим родичам, а рідні молодої не імпонував наречений – “крамар”, та все ж якось домовилися. Перед весіллям Настя звернулася до […]...
- Поза межами болю (скорочено) – Турянський Осип Присвята дружині й сину Переднє слово “Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю – у країну божевілля і смерті”. Автор […]...
Мій обов'язок перед природою.