Останній лист довженка – Стус Василь

Прозаїки, поети, патріоти!
Давно опазурились солов’ї,
Одзьобились на нашій Україні.
А як не чути їх? Немає сил.
Столичний гамір заважкий мені.
І хочу вже на затишок, і, може,
На спокій хочеться на придеснянський,
І хочеться на мій селянський край.
Пустіть мене до себе. Поможіть
Мені востаннє розтроюдить рану,
Побачити дніпро, води востаннє
У пригірш, із криниці зачерпнуть.
Нехай грызуть днiпровi гострi кручi
Моє зболіле серце. Хай гудуть
Чернігівські просмолені ліси.
Пустіть мене в просмолене дитинство.
Бо кожну ніч порипують бори,
І ладаном мені живиця пахне,
І дерева, як тіні предковічні,
Мене до себе кличуть і зовуть.
Пустіть мене у молодість мою.
Пустіть поглянути. Пустіть хоч краєм,
Хоч крихіткою ока ухопить
Прогірклу землю. Звіхолили сни
Мій день, і ніч мою, й життя прожите.
Пустіть мене до мене. Поможіть
Ввібрать в голодні очі край полинний
І заховать на смерть. Пустіть мене –
Прозаїки, поети, патріоти.
VI. 1964


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Останній лист довженка – Стус Василь