Остання сповідь Казанови

Сонце повільно заходить за обрій. Вже вечоріє. Я вирішив пройтися, побути на самоті. дома постійно зазіхають на мій особистий світ. Голова повниться думками… і вже просто заплутався у вирі подій. Потрібен простір… Недавно сталася зі мною подія, яка заставила задуматися про себе. Я зустрів подругу дитинства… Ми давно не бачилися, років десять. Я її навіть не впізнав… така красуня стала!!! Просто неймовірно!!! Ми домовилися про зустріч. Я чекав цього з нетерпінням, рахував хвилини і секунди. І нарешті..настав той день_))) Вона прийшла о 17

00. Радості не було меж, посмішка не сходила з наших облич. Ми прогулювалися навколо озера, там знайшли лавочку і вирішили заховатися від усіх. Я розказував їй про себе, вона про себе. Виявилося, що в нас споріднені душі і багато спільного. То було класно! Я ніби на світ народився заново. Вона розуміла мене з півслова, це було дивним. Вечір вдався на славу. Ми попрощалися довгим пристрасним поцілунком і домовилися про наступну зустріч. додому я йшов на крилах. Але як тільки переступив поріг, все знову стало на свої місця. Моя клітка закрилася. З того всього я пішов курити. І думки самі набігли в голову. Аж тепер зрозумів
як сильно помилився. Просто не допустимо. Я зустрів людину з якою хотів би прожити життя в коханні і злагоді, а натомість не можу вже нічого виправити. Я пообіцяв руку і серце іншій, запропонував одружитися. Зворотного шляху не було. Наші зустрічі з подругою продовжувалися і ставали все частішими і довшими. Ми проживали своє життя заново разом і були при тому в різних ситуаціях – вона самотня, я – вже зайнятий. Я відчував її до кінчиків пальців і бився в душі, що не можу порушити свого слова. Як я сильно помилявся!!! Вона все зрозуміла… і на мій подив підтримала мене і вказала на помилки, щоб я міг виправитися. Але я вже і цього не міг зробити. Я був слабкий, нікчемний… Я визнав себе втраченим… Вона тільки сміялася мені в обличчя. Я перший раз в житті відчув себе пустим місцем. Від мене вимагалося так мало, але я і те не зміг виконати. Моя наречена поставила мене перед фактом : або вона, або моє захоплення. Я змушений був скоритися долі. Наші зустрічі припинилися і я знову став похмурим, безрадісним, ніколи не посміхався. Вона дзвонила… писала… кричала… нагадувала… І я побачив… , що втратив свою особистість, втратив себе, все найкраще… і тільки через те, що не зумів перебороти страх… Страх – став моїм найгіршим жахом!!! Страх – став моїм безмовним другом і свідком мого існування!!! Мене чекала пуста життєва дорога! І цей вибір зробив Я. Тільки Я. Ще десь глибоко в душі я бережу ті найкращі спогади, щоб хоч інколи бачити в житті кольорові фарби. Моє життя могло бути іншим… Могло… Але не стало. Це останній раз я згадую про неї, бо мушу рухатися далі. Більш не має сили жити ілюзіями. Вона виконала свій обов’язок – прожила зі мною найкращі моменти мого життя…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Протистояння імпетського т шевченко сон.
Ви зараз читаєте: Остання сповідь Казанови
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.