П’єса “Хазяїн” – видатне досягнення української драматургії XIX століття (1 варіант)

Іван Карпенко-Карий-одна з визначних постатей в українській дожовтневій літературі, українській драматургії. Продовжуючи традиції Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, він з великою викривальною силою показує типові явища доби розвитку капіталізму в Україні, викриває хижацьку суть сільської буржуазії.

В основу п’єси “Хазяїн” (1900 р.) покладені реальні факти капіталістичної дійсності.

І. Карпенко-Карий показав хижацьке обличчя українського капіталіста-землевласника, його нестримну жадобу до наживи, що робить з людини моральну потвору. “Стяжания для стяжания!” – так визначив свій задум сам автор.

Образи п’єси “Хазяїн” можна поділити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир, його управителі), ліберали (Золотницький, Соня, Калинович), трудовий народ (робітники-наймити).

Драматична дія твору зосереджена на центральній постаті комедії-Пузиреві.

Пузир – це багатий капіталіст-землевласник, який виріс із звичайного глитая до мільйонера. Але здобувши “мільйони”, хазяїн не зупиняється. Жадоба до наживи штовхає його на нові злочини, шахрайство. Основна риса Пузиря-ненаситна жадоба до збагачення, якій підпорядковані всі ЙОГО інтереси. Для чого потрібні ці прибутки, Пузир не замислюється: “Шукаю де б більше купити землі, бо скільки б чоловік її не мав – усе бракує”.

Гонитва за наживою робить його безчесним, жорстоким, бездушним, деспотичним, скупим.

Жадоба до збагачення спонукає Пузиря до хитрощів і махінацій. Він годує робітників глевким хлібом, лає управителів, що вони платять робітникам не по 25, а по 35 копійок за день, сам біжить проганяти гусей від пшениці. Він навіть іде на авантюру-переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщика. Жорстокість і бездушність Пузиря проявляються не лише у взаєминах із селянами, а й у родинному побуті, зокрема, у ставленні до рідної дочки.

Скупість і шахрайство Пузиря І. Карпенко-Карий передає й через його Мову, де переважають такі слова, як: “взять, зробіть голод, шквар, загнуздать мужиків” тощо

Серед майстерно змальованих підручних хазяїна – Феноген, майбутній хазяїн. Феногенові притаманні лакейство, бажання прислужитися, лицемірство. Він плазує перед хазяїном і з презирством ставиться до нижчих від Себе.

Інший підручний хазяїна – Ліхтаренко. На відміну від Феногена, він не плазує перед хазяїном, тримається з гідністю. Це дуже хитрий чоловік, який керується такими принципами: “не ти візьмеш, у тебе візьмуть”, “кради уміючи”, “кради сам і не заважай другому”, “не лови гав, а лови гроші”.

Феноген і Ліхтаренко грабують для хазяїна й одночасно крадуть у нього.

Пузиреві та управителям автор протиставляє ліберала-поміщика Золотницького, учителя Калиновича та дочку Пузиря – Соню. Усі вони не поділяють хижацьких поглядів Пузиря, засуджують його методи, але нічого не роблять, щоб протистояти йому.

Образи Калиновича і Соні, наділені багатьма позитивними рисами, у пасивності своїй свідчать про те, що ліберальна інтелігенція безсила перед хижаками-капіталістами. Реальною загрозою для визискувачів є робітники, які вже здатні виступити на захист своїх прав.

“Хазяїн” – це твір, спрямований проти потворних моральних принципів капіталізму. Драматургові вдалося створити яскраві індивідуальні характери землевласника-визискувача та його помічників. Тому п’єса “Хазяїн” справедливо вважається видатним досягненням драматургії XIX століття.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: П’єса “Хазяїн” – видатне досягнення української драматургії XIX століття (1 варіант)