Паліндром, або Перевертень

Related posts:

1. Дід – вільний козак, онук – перевертень. (Обраи Мирона та Максима Гудзів за романом Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”) Як не згадати одну українську мудрість: “Добре ім’я – найкраще багатство”! Справді, життя – складне, непередбачуване: не знаєш, де натрапиш на камінь, а де – на вибоїну, зустрінеш в дорозі добро чи зло. Тільки сильна і добра людина може пройти свій життєвий шлях гідно, не розтративши духовних скарбів, доброти й любові, гідності й честі. Таким, […]...
2. Микола Зеров – Брама Заборовського БРАМА ЗАБОРОВСЬКОГО Ні, не бундючний, ситий гетьманат, Не багатир – полковник череватий,- Її поставив очі чарувати Смиренний рясофорний меценат. Намігся він, замість жебрацьких лат, Убрати гору в золото й шарлати, І крутодахі виросли палати Серед поліських, гонтом битих хат. Наук любив він сяйво щирозлоте, І школам оддавав свої турботи, І був світильник, щедрий і благий. […]...
3. Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки й сам у яворів – а Мій корінь тягне воду відань, б Яку жене уяви рів. а (М. Мірошниченко)....
4. Маджама Маджама – у грузинському віршуванні – різновид шаїрі (чотиривірша з омонімічними римами). Втілений у поемі Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладеній М. Бажаном: Славлю я любов високу, душ піднесених потугу, Що її не вкласти в слово, в нашу мову недолугу. Дар небес – таке кохання, неземне стремління духу, – Хто до нього прагне, мусить […]...
5. Таня-Марія Литвинюк – Гріх тобі скаржитись Гріх тобі скаржитись – переживи і живи. Перев’яжи собі римами рани і внутрішні драми. Наворожи собі тишу нічними містами. Знай собі ціну – не опускай голови. Біль тобі шоковий, шок тобі больовий. Крила твої ламані-переламані. Йди по асфальту. Не витрачай висоти. Жоден із них не вартий твоєї пам’яті. Літо на вулиці – небо тобі на […]...
6. Марта Тарнавська – дЕСЯТЬ ЖІНОК-ПОЕТІВ (поетичні переклади) Переклади з американської, німецької, Польської та російської поезії. Он говорил о лете и о том, Что быть поэтом женщине – нелепость. Анна Ахматова There is no such creature as a poetess; You’re either a poet, or you’re not. Babette Deutsch ДЕСЯТЬ ЖІНОК-ПОЕТІВ – це не збірка феміністичної лірики. Автори зібраних тут поезій висловлюються на різноманітні […]...
7. Ольга Перехрест – Анна. Анна У Анни чорне волосся, троянда на литці. Анна спускається сходами, йде до криниці. Вдача її легка, хода невагома. Вона набирає воду та йде додому. Анна рудоволоса, тонка мов спиця, Має гострі вилиці, точені ключиці. Ходить до річки, полоще у ній білизну. Анна не знає Анни, навіть приблизно. Між Аннами – кілька кварталів, церква, та сама […]...
8. Чоловічий танець (скорочено) – Герасим’юк Василь Ти мусиш танцювати аркан*. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити Цей танець. Хоч раз Ти стань у це найтісніше коло, Обхопивши руками плечі двох побратимів, Мертво стиснувши долоні інших, І тоді в заповітному колі Ти […]...
9. Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
10. Відповідь на контрольне питання До творчості А. Ахматової Чому Анна Ахматова хотіла, щоб вірш “Кого колись-то називали люди… ” завершував усі її збірники творів? У цьому творі Анна Ахматова говорить, що все має свій кінець: може проіржавіти золото, зітліти сталь і розкришитися мармур, але на землі найміцнішою є людська печаль і найдовговічнішим – Слово. Слово може зберегти пам’ять про людину, про її тривоги, […]...
11. Сициліана Сициліана Сициліана (італ. sicihana) – восьмирядкова строфа з двома четвертними римами, розташованими за схемою: абабабаб чи аббабааб. Виникла в середньовічній сицилійській поезії, вважається попередницею октави і, очевидно, тому називається ще октетом: Я громів не кляну, що носять смерть і жах, а Благословляю грізне рокотання. б Хай струситься із днів байдужості іржа, а Хай спалиться оаза […]...
12. За річкою вогні горять – Народні пісні ЗА РІЧКОЮ ВОГНІ ГОРЯТЬ За річкою вогні горять, Там татари полон ділять. Село наше запалили І багатство розграбили. Стару неньку зарубали, А миленьку в полон взяли. А в долині бубни гудуть, Бо на заріз людей ведуть: Коло шиї аркан в’ється, І по ногах ланцюг б’ється. А я, бідний, з діточками Піду лісом стежечками, Нехай йому […]...
13. Буриме Буриме (фр. bouts – кінці, закінчення та rimes – римовані) – вірш, створений за заздалегідь заданими римами, котрі не дозволяється переставляти або змінювати. Вони мають пов’язуватися певним сюжетом. Так, І. Качуровський запропонував М. Фішбейну написати сонет за таким рядом рим: крижні – анахорет – портрет – дивовижні – стрижні – скаред – вперед – тижні […]...
14. Літературна група Літературна група – об’єднання письменників, як правило, однієї літературної генерації (найчастіше молодих), котрі, поставивши перед собою спільну літературну мету, разом намагаються реалізувати її й тим самим виявити себе як певну єдність творчих особистостей. Л. г. треба відрізняти від тих літературних об’єднань, котрі є спільнотою економічною, професійною чи товариською й не мають спільної естетичної програми. Л. […]...
15. Леся Українка – Камінний господар Драма Діячі Командор дон Гонзаго де Мендоза. Донна Анна. Дон Жуан . Долорес. Сганарель – слуга дон Жуана. Дон Пабло де Альварес, донна Мерседес – батько і мати донни Анни. Донна Соль. Донна Консепсьйон – грандеса. Маріквіта – покоївка. Дуенья донни Анни. Гранди, грандеси, гості, слуги....
16. Леонід Кисельов – На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер Колихайтесь, тераси дерев… П. Г. Тичина На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер У прозорих пазурах листя дере. Чорнопері круки, як химернії квіти, На терасах дерев, На терезах дерев. На терезах дерев всі чесноти космічного віку, Всі принади невгавного руху вперед, А поети – як вихор, поети – як вітер, як вітер На терасах дерев, […]...
17. Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори вкладали в нього і дещо відмінний зміст, як-от М. Зеров, котрий писав у сонеті “Pro domo”: Класична пластика і контур […]...
18. Антиметабола Антиметабола (грецьк. antimetabole – вживання слів у зворотному напрямку) – різновид антитези, двочленна стилістична фігура, в якій повторюються ті ж слова, але зі зміною їхніх синтаксичних функцій та змісту, як, наприклад, в афористичній формулі Є. Маланюка: “Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”....
19. З рукописної книги “Зегар з полузегарком” (скорочено) – Величковський Іван МИНУТИ До зегарка належать іще і минути, Тому їх теж не годиться аж ніяк минути. МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ Мине дитинство. Мине отроцтво, Мине юність, Мине зрілість, Мине старість. Мине перестарілість. Мине весна. Мине літо. Мине осінь, Мине зима. Минуть всі літа. Минуть всі часи, А на все мине час покаяння. МИНУТИ ЗЛИХ Мине слава. Мине […]...
20. Віланела, або Віланель Віланела, або Віланель (фр. villanelle, від лат. villanus – селянський) – у добу середньовіччя – пісня пастухів, у добу Відродження – пісня про кохання, стилізована під сільську пісню. Строфічна будова В. досить складна: має 6 тривіршів однакової структури, схожих на терцини, і останній 19-й рядок. Всі рядки охоплені двома римами, з яких одна зв’язує 13 […]...
21. Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
22. Юра Матвійчук – десь між весною і літом – тиша Десь між весною і літом – тиша, Сплять музи на крилах вітрів… Про кохання давно не пишеться, Надто багато випало злив… Про кохання мовчать світанки, Мовчать ріки, озера, моря… Наповнюються жалем склянки І щоразу я п’ю їх до дна… Десь затаїлись слова і фрази, Сховалася ніжність і щирість… Я не забував тебе ні разу, Та […]...
23. Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Любов У правилі математичнім світа За дужки викинена невідома, Незнаний косинус днів наших літа. В далекій подорожі, навіть вдома Дарма шукати слів її німих. Коли здається: пустку переміг, Приходить тиха, наче ніч, утома. Усміхнені, штудерні тріолети, Мов лід холодні, кажуть нам даремно, Вмовляють, що любов – це річ неземна. О, де ти є, незнана, о, де […]...
25. Антиклімакс Антиклімакс (грецьк. anti – проти, klimax – драбина) – стилістична фігура, протилежна за значенням клімаксові, розкривається при спадній інтонації; різновид градації: Маже, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві… ..Мрії мої золоті, Мрії мої нещасливі! (Є. Плужник). У ситуації А. спостерігається також певне пом’якшення, навіть послаблення семантичної напруги поетичного мовлення....
26. Іван Андрусяк – поети втікають від знуджених полчищ Толікові дністровому Поети втікають від знуджених полчищ Їм втомлені кості ніхто не полоще Заладили знову останні чи перші На голій долоні червоні черешні Губата подушка вкривається потом Блукає по світу глобальна скорбота І вірить не вірить і любить не любить Що в кожного слова покусані губи Поети повинні шукати гяура Їм горло надточує птаха похмура […]...
27. Герасим’юк Василь – Чоловічий танець Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити Цей танець. Хоч раз Ти стань у це найтісніше коло, Обхопивши руками плечі двох побратимів, Мертво стиснувши долоні інших, І тоді в заповітному колі Ти […]...
28. Акварель Акварель (фр. aquerelle, від. лат. aqua – вода) – короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. до цього прийому зверталися як прозаїки (“На камені”, “Гірські акварелі” М. Коцюбинського та ін.), так і поети: Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила Рухаються крізь туман м’яко […]...
29. Дисонансні рими (консонанси) Дисонансні рими ще називають Консонансами (лат. consonans – приголосний звук від consonare – звучати в унісон), тобто неточними римами, зумовленими співзвуччям лише приголосних. Ними надто захоплювалися авангардисти, зокрема футуристи, хоч консонанси були добре відомі українській версифікації ще до них (Т. Шевченко, І. Франко та ін.), дарма що видавалися дещо екзотичними, зважаючи на евфонічний принцип української […]...
30. Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
31. Сфрагіда Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети: Антонин був хрущем і жив колись […]...
32. Герасим’юк Василь – дощ на світанку стих Дощ на світанку стих, Але за мить Вія перейшов у вариво огненне. Сполохано ти горнешся до мене, А я тебе не можу захистить… Усе – як у пророцтві. Все. Однак Здалось мені, що це було вже. Наче Я чув цей грім, я це шаленство бачив, Я стан цей знаю: Це не крах, а знак. Хто […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
34. Василь Герасим’юк – Чоловічий танець Василь Герасим’юк ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло, як тяжко зчеплені чоловічі руки, як тяжко почати і зупинити цей танець. Хоч раз ти стань у це найтісніше коло, обхопивши руками плечі двох побратимів, мертво стиснувши долоні інших, і тоді […]...
35. Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений […]...
36. Трагедія Анни Кареніної (за романом Л. М. Толстого “Анна Кареніна”) Трагедія Анни Кареніної (за романом Л. М. Толстого “Анна Кареніна”) У основі соціального роману “Анна Кареніна” – історичне явище, що торкається життя усього народу. Побут пореформеного часу видався не тривким. Зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях – такими були ознаки 70-х років XIX століття. У романі “Анна Кареніна” Толстому перш за все імпонувала […]...
37. Муназара Муназара (араб.: суперечка, диспут) – у літературах Близького й Середнього Сходу – давня віршова форма, побудована у вигляді суперечки між уявними опонентами, кожен з яких вихваляє свої чесноти. Один із найдавніших зразків цього жанру – поема “Асирійське дерево” – пам’ятка перської літератури III-IV ст. деякі поети (Асаді Тусі (XI ст.) – автор “Суперечки Ночі з […]...
38. Оксана Лятуринська – Волинські буколіки У луках гра сумна сопілок. Хіба пашня зросла безсило? Чи між пшеничних, житніх піль Вродились колоси сліпі? Чи корінь вітер-сонце сушить? Чи не справдився сон пастуший – Багатство золотих черед, Розшитий ременем намет, Чемерка бита та наопліч І сплетений аркан з коноплі? Або вода знесла шувар, І млин, і села в хижий яр? У луках […]...
39. Стихомітія Стихомітія (грецьк. stichomythia) – збереження симетрії у складних композиційних формах драматичних творів. С. виявляється у “Лісовій пісні” Лесі Українки, власне, у фрагменті діалогу між Перелесником та Мавкою: Мавка: В гаю я зривала кучерики з хмелю… Перелесник: Щоб мені послати пишную постелю? Форма С. зустрічається і в ліриці, приміром, у вірші Б. Рубчака “Майже колискова”, побудованому […]...
40. Анна Кареніна – героїня нашого часу Анна Кареніна героїня нашого часу (за романом Л. Толстого “Анна Кареніна”) Читаючи такі твори як “Анна Кареніна” Льва Толстого, чи “Пані Боварі” Флобера, ми задумуємось над тяжкою долею жінок, над змістом і ціллю їхнього життя. І хоча це дві, можна сказати, взаємо пов’язані речі вони часто не співпадають в нашому житті. Осуджує, чи оправдовує Толстой […]...