Пане президент

Related posts:

1. Твір на тему: Яким повинен бути президент? Яким повинен бути президент? Україна… І перед нами постає безліч найрізноманітніших образів. Хто згадує безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо; перед кимось постають прекрасна Либідь, безстрашний Святослав, відчайдушний Іван Сірко; комусь вчуваються пісні Марусі Чурай; хтось згадує рядки Т. Шевченка… Все це – образи нашої України, її найцінніші надбання. Кожна держава має свою історію, […]...
2. Степан Руданський – Перекусіть, пане! Обсунулась стара гребля, Місток похилився, Спала річка невеличка, Млинок завалився. На камінні кілька хлопців Черепками грає, Аж ступою через греблю Панок проїжджає. “Помагайбіг,- каже,- хлопці!” “Помагайбіг, пане!” “А що, у вас млинок меле?” “Таже меле, пане!” “А говна змолоти можна!” “Перекусіть, пане! Як сухеє воно тілько, То змелеться, пане!”...
3. Твір на тему: Перший президент України Михайло Грушевський, безперечно, є великим сином українського народу. Це найвидатніший історик, перу якого належать дев’ять томів великої історії України. Таке історичне дослідження досі мають лише деякі великі народи. Заслуга М. Грушевського в тому, що він високо підніс українську науку. Його праці й досі пробуджують національну свідомість народу. Не випадково саме М. Грушевський став першим президентом […]...
4. Роман Хованець – Любов, присвячена мені Волосся Ваше, мамо, посивіле Для мене завжди буде золотим. Обличчя Ваше, мамо, постаріле Для мене завжди буде молодим. А ваші руки, мамо, ваші руки Натруджені, поморщені, худі… Нехай мої зігріють поцілунки – Подайте ж руку, мамо… Як тоді, Так хочу щоб Ви, мамо, пригадали – Ходили ми у сад, до черешень, І відра повні ягід […]...
5. Лілія Ніколаєнко – На все свій час На все свій час – як у святім Письмі, Та нині в мене часу забагато, Удосталь, щоб каратись і карати За ті плоди, що дав лукавий змій. Я мала небо, та не мала крил, Тепер мощу камінням шлях до раю, Що інші розкидали – я збираю, Мов на папері душ слова-дари… Я мала тишу, та […]...
6. Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато… “ Все знаджує мене: повітря забагато – Легені роз’їда, рамена прихиля, Громадно зависа, щоб втиснути, впечатать В повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на ноги знизу тисне, Щохвилі важча плоть, вповільнюється крок, І пада хмара вниз, мов камінь, прямовисно, І входить в кров пісок… Немає способу на захист чи заруку: Дерева, наче мур, оточують […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів Під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм, Треба глянути дням просто в вічі, Хоч навпроти вдаряє скажений прибій, Невблаганним нас визовом кличе. Не сховатись, дарма, в […]...
8. Крістік Хрустік – Чому б мені не стати вітром? Чому б мені не стати вітром? Чи словом, що лунатиме далеко? Променем сонця, невмирущим світлом? Чи небом, де летітиме лелека? Стати б силою святого одкровення Чи може подихом морозяного ранку? Хочу, щоб в мені жило натхнення, Я подарую його людям на світанку. Та в свому тілі я просто людина Це ніби мало, але часом й […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
10. Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
11. Дмитро Павличко – За нас За нас, оспалих і німих, За нас, навиклих до кормиг, За нас, розсварених нікчем, За нас, шматованих бичем, За нас, повсталих із труни, За нас, тремких, як біль струни, За нас, тружденних, як бджола, За нас, вже спалених дотла, За нас, не тямлячих путі, Чечня вмирає на хресті. За нашу мрію майову, За мову, ще […]...
12. Микола Вінграновський – Учора ще я в цьому колі жив Учора ще я в цьому колі жив, Я думав, що ж, міщани, ну, міщани, Із пледами, торшерами, борщами, Вареннями з малин, суниць, ожин, З лимонів, клюкв, смородин, абрикосів, Із райських яблук, аличі, брусниць, Айви, кизилу, сливи, полуниць, З вишень японських, горобин московських, Із київського місяця і зір, Варення із повітря, З неба, З моря – […]...
13. Христина Сирова – Життя зупинилось вночі, о пів на осінь Життя зупинилось вночі, о пів на осінь. Моторошно, сиро і зовсім не хочеться пити. Ти протермінований. Чуєш? В сенсі буття та відносин. Тобою не гояться рани, і втратився потяг любити. Зайнятись би вишивкою. Стібками стягати нерви. Завернувшись у плед, пити холодне латте. А якщо, я не призначена аби йти на жертви? Або забагато вкладала сили […]...
14. Микола Вінграновський – Юлії Іполитівні Солнцевій Мене осяяння сповняє перед Вами Від Ваших дум і серця висоти. Я образ Ваш небесними словами В своїй душі навіки засвітив. Всі Ваші дні, як птахів перелеття, Лягли за велетнем в суворості доріг. Тягар трудів, тягар його безсмертя, Як щастя знак, на Ваші плечі ліг. Хвала і честь Вам, героїчна жінко! В стражданні Ви пішли […]...
15. Герасим’юк Василь – друге послання дмитра з Кутів до галичан Я прочитав Книгу Мертвих, кажу: Країна мертвих старша від країни живих, Там немає Галичини, Там нема героїв, Дарма ваші герої все забрали з собою. Невже не з вами, а Там Вирішуються питання честі? Виносили ви своїх покійників, Їхніми домовинами Тричі стукали О пороги їхніх домівок – Тричі прощення просили. Чому нині Кладете в труну горілку? […]...
16. Володимир Самійленко – Непевність Якби знати, що треба жить, І сподіватись, і бажати, То жив би так, щоб кожну мить Для цілі одної віддати, Щоб і хвилини не згубить, – Якби знаття, що треба жить! Якби знаття, що все дарма, Що в руху вічному створіння Мети ніякої нема, – Навіщо радощі й боління, Навіщо нам і жизнь сама, – […]...
17. Леся Українка – “Ви щасливі, пречистії зорі… “ Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не мовила слова. Ви щасливі, високії зорі, Все на світі вам видко звисока; Якби я так високо стояла, Хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі, Ясні, тверді, неначе з кришталю; Якби я була зіркою […]...
18. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
19. Леся Українка – Re (Пісня. Вrioso) Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся. Гей ви, грізні, чорні хмари! Я на вас збираю чари, Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю. Дощі ваші дрібненькії Обернуться в перли дрібні, Поломляться ясненькії Блискавиці ваші срібні. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду, Я розвію […]...
20. Леся Українка – “Не дорікати слово я дала… “ Не дорікати слово я дала, І в відповідь на тяжку постанову Ти дав колючу гілочку тернову, Без жаху я в вінок її вплела. Рясніше став колючий мій вінок… Дарма, я знала се! Тоді ще, як приймала Від тебе зброю, що сріблом сіяла, Я в серце прийняла безжалісний клинок. Тепер мені не жаль ні мук, ні […]...
21. Герасим’юк Василь – Перше послання дмитра з Кутів до галичан Не знаю, чому ви завжди боялися Божевільних і привидів. Може, тому, що божевільний забагато Розказував, Знаючи про вас те, що самі не знали чи не Хотіли, А привид перестрівав глупої ночі У найнесподіванішому місці. За своє життя я відучив вас Боятися божевільних, А тепер помираю і в скорім часі Відучу боятися привидів. Страх ваш я […]...
22. Та все ж я вірю І знову ніч та знову марить Я в цьому світі мов чужа А дума в серці ніби парить Що мить спокуси не моя Я усміхнусь вам і тим паче Забуду ваші імена І моя совість не заплаче В мені давно її нема Чому мені так тяжко з вами Та йдіть до біса з вашими “мечтами” […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
24. Микола Руденко – Здавалося, усе позаду Здавалося, усе позаду, Пригасло те, що я несу. І старість вийшла у засаду, Щоб вигострить тупу косу. Та був удар… Розверзлось небо Серед космічних мерехтінь, І ти покликала до себе, Великих думань віща тінь. Я грівсь на материнськім лоні, Немов сповите немовля. М’ячем блакитним на долоні Лежала крихітна Земля. З’єднавши тіні й напівтіні, Майбутнє з […]...
25. Микола Костомаров – Спить Вкраїна та руїни Спить Вкраїна та руїни Нові щодень лічить, Гина слава… та й ту славу Усяке калічить. Не вернеться дідівщина… Нехай не вертається – За що ж з теї старовини Святої знущаються? Гріх великий… Чи вже ж дарма Славнії гетьмани Умирали в лютих муках, Закуті в кайдани?.. Чи вже ж дарма в нас мушкети, Гармати гриміли? Нащо […]...
26. Василь Симоненко – Герострат Нащо мене засуджено до страти? Нікчемні люди, ваш нікчемний суд Не обезглавив слави Герострата – Я єсьм живий, і я творю свій труд! Забуті зодчі, мулярі забуті, І прахом взято скульптора ім’я. На попелі їх дум встаю, із каламуті, Іду у всесвіт і в безсмертя я. Кляніть мене, кривіться від огиди, Несіть мені прокльони і […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні постаті […]...
28. Михайло Кишкань – Найсвітлішому почуттю Слухай, приходь до мене опівдні. Я буду там, де ми вперше разом Рилися словом в своєму спідньому, Ставили в фас образи. Знаю, не кликав. Пробач, що кличу Криком забутого на зупинці Крайнім трамваєм. Удар в обличчя, Хочеш, заїдь по пиці. Стрибай до мене у павутиння, Сноване тим, хто не вмів кохати. Тільки щоб ти, а […]...
29. Мозолевський Борис – Живі мерці I Вже вам нічого не болить, Хіба сусідове корито, Що в нього, бачте, більш налито, Тож як би ще й собі підлить Чи хоч сусіду дозолить?.. Нащо пишу я ці слова, Коли вони для вас трава? Ви їх не станете й читати, Бо вже завчили дві цитати, А більше мозок не прийма – Клітини вільної […]...
30. Андрій Малярик – Світлій пам’яті мого дідуся Малярика Василя Георгійовича П’ятнадцять літ вже ваша посмішка не сяє, Злетіли пташкою від нас Ви назавждѝ. Дідусю рідний, нам Вас так не вистачає, Турботи Вашої, любові, доброти. Та смерть підступна відіграла Останню ноту із мелодії життя. Родину огорнула чорна хмара, Тремтять на вітрі суму почуття. Я досі пам’ятаю Ваші кроки, Ваш голос мужній, щирий та привітний. Забрав Вас […]...
31. Микола Луків – Не повертайтесь на круги своя Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю, не приносить. Але душа не вірила, і я Таки поїхав. І для мене досить. Я те містечко пішки обходив. Я знав його, як власний досвід знають. Звучав для мене голубий мотив Далеких днів, які не забувають. А потім я постукав у вікно, І вийшла ти, і […]...
32. Богдан Кіселичник – Несправедливість Тут справедливості права сумнівні, Але ж на світі, всі здається, рівні?. Дивлюсь, що відбувається навколо: Хтось добре їсть, А хтось тамує голод. У когось гардероб безцінний, А хтось немає що вдягнути – бідний. Комусь дають усе, що він захоче, А хтось питає: “де зустрінеш, ноче?”. Чому ж так є у цьому світі!!!? Чому ще ненароджені […]...
33. Не відпустила Коли лишив мене, думала помру я Ішла як тінь не бачачи життя Без тебе світ здавався опустілим Без тебе день і ніч пішли у небуття Минали дні, і тижні, пори року Вже промайнуло літо, осінь і зима А я все рухалась у темряві в півкроку Туди-назад як привид, як мана Писала і дзвонила, благала й […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
35. Дмитро Лазуткін – “Реквієм” За законами математики – Мінус доля на мінус час… Небо ридма ридає, солдатики, Небо ридма ридає по вас. Хтось на мапі звіряв маршрути, Хтось дививсь на зірки з печер… Нерозкритими парашутами Рахуватимуть вас тепер. По розмоклій траві розкидано, Збиті сонця, немов бурштин. Нині небо ридає ридма, Диким полем гірчить полин. Батьківщина або територія… Кожен сам […]...
36. Kristik Хрустик – Цей дощ..він йде мені прямо у душу Цей дощ..він йде мені прямо у душу. Такі великі краплі падають на скроні. Вже затопило всю мою маленьку сушу І тону я, й мої запясття і долоні. Той день, коли мене десь тут не стало Ще не назначили державним святом. Свободи може бути комусь мало, Проте її не може бути забагато. Цей гамір, що лишили […]...
37. Надя Ковалюк – душа моя! Відкрийся і скажи Душа моя! Відкрийся і скажи: Чому всі карти сплутались в колоді? Кудись поділись всі мої тузи… А злодій час гуляє на свободі, Безжально забираючи роки. Де взяти стільки мудрості і сил? Черпнути з неба те велике вміння: Прожити так, щоб не обпікши крил, Впізнати порятунок і спасіння Для тонучих у морі сліз, вітрил. Чи правда […]...
38. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує… “ Летить собі зозуленька та й кує Про невтішне горенько про своє: Прилетіла з вирію – все цвіте, Куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, та дарма, Золотого дерева там нема....
39. Осип Маковей – Я рад би все забути Я рад би все забути, Що трапилось мені, І знову хлопцем бути У рідній стороні. Нехай би жив і бідно, Та знав уже свій шлях І вік провів свобідно При плузі на полях. А так я загубився І плакати дарма: Від роду вже відбився, І вороття нема. 1900...
40. Андрій Любка – Совкове порно Залишіть мені право на час, Коли сонце світило в спину. Коли п’яні слухали джаз, Або вальс, який без упину Плутав ноги об ноги. І всі Забагато сміялись, а вечір Запливав у кімнату в порі, Коли твої кремові плечі Нестримно світились. Вогні Відкривали скрадливу голість Вечірнього міста. дощі Стукали в шибку, а голос Від цього лише […]...