Пантелеймон Куліш – Чорна рада (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Пантелеймона Куліша “Чорна рада”

1857 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).

Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. – доби Руїни.

Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).

Головні герої твору: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і дочка Леся; Божий Чоловік.

Сюжет твору: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – бажання Шрама заручити Петра й Лесю – Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами – знайомство Лесі з Кирилом Туром – зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі – вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі – нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком – гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина – зустріч Петра Шрамен-ка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома – покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому – перипетії в Ніжині – Чорна рада в Ніжині – обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому – пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього – засудження Тетерею на смерть старого Шрама (“як бунтівника”) – одруження Петра ІІІраменка й Лесі.

Композиція: роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна – політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобережної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.

Літературознавці про твір. Історичною основою твору є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. Боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького стала гострою, як ніколи до того. Від різних соціальних груп були висунутими на гетьманство Павло Тетеря, Яким Сомко й Іван Брюховецький. Отже, претендентів було троє, а булава одна. На Чорній раді гетьманом було обрано підступного Брюхо-вецького. Переможець скарав Сомка та його прибічників на горло…

Центральним у романі є образ соціальних низів, черні (звідси й назва “Чорна рада”). Це узагальнений демократичний образ українського народу – запорозьких козаків, міщан, селян тощо…

Усі історичні персонажі роману, крім Сомка, – Брюховецький, Ва-сюта, Вуяхевич – позначені владою й користолюбством, зажерливістю й підступністю. Автор ставиться до них з неприхованою антипатією: “Мізерна пиха розгорнулась усюди по гетьманщині. Почали знатні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші… Запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими”.

Брюховецький – це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: “Усі будемо рівні!”; “Хліб та вода – козацька їда” тощо…

Батько і син Шрами, Сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, проте, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в романі найповніше і найпозитивніше. Якима Сомка виведено як продовжувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі – і буде велика одностайна Україна”.

З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за “лакомство нещасне” і злигалися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковника і священика в одній особі, – це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.

Гідний батька і син Петро – “орел не козак”. Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах “сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами”. Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: “не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати”… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився із зловмисником не на життя, а на смерть.

Окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцентровано іншу проблему – народ і співець. Це романтичний образ “Божого ясного Чоловіка”, людини національно свідомої, котра в моральному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він “наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить”. Автор пише, що “душа його жила не на землі, а на небі”…

Найяскравіший з образів козаків – Кирило Тур. Про те, що він користується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності героя: “… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима… ” Цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. Для Кирила, за його ж словами, Січ – мати, а Луг – батько… Головне для Кирила – козацька честь: “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”. Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. Перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею… Останній штрих образу Тура, який ще більше посилює до нього симпатію, – викрадення вночі нареченої гетьмана, Лесі, спроби визволити самого гетьмана Сомка, засудженого до страти.

Хуторяни, козаки Череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. Про Череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. Череваниха – “молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя”. Про їхню дочку Лесю написано скупо, але промовисто: ” Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – так усякому на душі мов сонечко світить”. Череванів хутір – ідеал Куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні Божих заповідей (Б. Степанишин).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Пантелеймон Куліш – Чорна рада (АНАЛІЗ)