Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Парцеляція
Парцеляція
Парцеляція (фр. рагсеllе – частина) – фігура мелодики мовлення, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі – розділовими знаками):
Дві паралелі, два меридіани –
І от квадрат. Живи. Твори. Вмирай
(Є. Плужник).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Акт Акт (лат. actus – рух, дія) – закінчена частина драматичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються антрактами. Еллінській драмі А. невластивий. Сьогоденні п’єси мають від одного до п’яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і та ін....
- Твір на тему: Складне речення (повідомлення на лінгвістичну тему) Складними реченнями називають речення, утворені з двох чи більше простих, об’єднаних в одне ціле змістом і інтонацією, за допомогою сполучників чи без них. Наприклад: Увійшов я в ліс і почув, як кує зозуля. Складні речення поділяються на складні сполучникові та складні безсполучникові залежно від способу поєднання простих речень у складному. У сполучникових реченнях прості з’єднуються […]...
- Павло Мовчан – “Квадрат супокою… “ Квадрат супокою І тиші квадрат, І втиснутий сон У місячні стіни, А тиша надворі стоїть на колінах І зорі, мов книги, читає підряд. Ти руки тривожні Мені простягла, Мов віти крислаті З важкими плодами, Над серцем моїм їх повільно Гойдаєш – Я лячно дивлюся, Бо плід упаде. Квадрат хвилювання І світла квадрат, То місяць спливає […]...
- Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
- Тетраптих Тетраптих (грецьк. tetra – чотири maptychos – складений) – чотири самостійні поетичні твори, пов’язані спільним ідейно-тематичним змістом та мотивом. Такими є “Чотири оповідання про надію. (Варіації на тему Р.-М. Рількє)” М. Бажана, цикли “Пастелі” та “Енгармонійне” П. Тичини, “Шахерезада” М. драй-Хмари....
- Дилогія Дилогія (грецьк. di – двічі, logos – слово) – у давньогрецькому театрі – драма на два акти. В сучасній літературі – два самостійні твори, поєднані спільним ідейним задумом, героєм, зображенням певних явищ. Водночас кожен з них може мати свою сюжетно-композиційну лінію. д. слід вважати романи О. Гончара “Таврія” і “Перекоп”, В. Міняйла “Зорі й оселедці”, […]...
- Цитата (ніж. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівний уривок з іншого твору, вислів, що наводиться письмово чи усно для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлення та з посиланням на джерело. Цитовані слова на письмі беруться в лапки, пропуски з цитатах позначаються трьома крапками. Відтворюється Ц. здебільшого мовою, якою […]...
- Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
- Література “потоку свідомості” Література “потоку свідомості” – література, в якій відтворюється безпосередній плин духовного життя людини як калейдоскопу відчуттів, уявлень, переживань, роздумів, вражень, викликаних сприйнятим довкіллям і відчуттям внутрішнього стану людини, одна з форм психологізму літератури, яка склалася наприкінці XIX – на початку XX ст. Термін “П. с.” запровадив американський психолог У. джеймс. У літературу і літературознавство перенесено […]...
- Клімакс Клімакс (грецьк. klimax – драбина) – стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається у поетичному мовленні в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути, На одне виходить, Слід би катюгам давно зазубрить Можна прострелити мозок, Що думку народить, Думки ж не вбить! (В. Симоненко)....
- Володимир Сосюра – Люблю України коханої небо Люблю України коханої небо, Що буде, люблю, й що було. Живи, моє серце, живи не для себе, Для себе ж бо ти й не жило. Щасливії люди, щасливих багато. Живуть для живого живі. Тому я й повинен про щастя співати, Коли навіть серце в крові!.. 1950...
- Словоподіл Словоподіл – міжсловесна пауза. Термін введений у науковий обіг Б. Томашевським. Тісний зв’язок С зі стопоподілом, інтонаційно-логічною та структурною назвою відіграє велику роль у ритмічно-фонетичній організації вірша, де, як правило, збігаються цезури. Так, наприклад, збіг С зі стопоподілом, що називається дієрезою, надає віршеві ритмічної пружності: Зі мною // говорять // могили Устами // колишніх // […]...
- Цикл Цикл (грецьк. kyklos – коло) – ряд пов’язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість. У літературі – сукупність художніх творів одного жанру, які об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включаються до Ц., визначається плинністю настрою ліричного героя чи розвитком внутрішнього конфлікту, переживання. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, […]...
- Живи, Україно, живи для краси – Олесь Олександр Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі. До суду тебе не скують ланцюги, І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі. Стоять, присягають тобі на шаблях І жити і вмерти з тобою, І […]...
- Юля Миргородська – дуже щиро – пішло воно все Дуже щиро – пішло воно все За відлунням нашої втрати. Небеса часто роблять те, Чого жоден із нас не вартий. І казав ти мені – живи! Живи зараз, тепер і досить. Не чекай, коли треба йти. Кисень кров ще по тілу носить. Люди є, як ножем по склу. Є – так солодко, є – аж […]...
- Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
- Дотеп Дотеп – влучний, стислий, часто афористичний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Комічне в д. грунтується на несподіваності паралелі образу, переосмислення вислову, зміни поведінки, ситуації. д. неодмінно вінчає розв’язку анекдотичного сюжету, присутній у бувальщинах, прислів’ях, коломийках, загадках та ін. фольклорних жанрах. Наприклад: “Бійся вола спереду, коня ззаду, а дурня – зі всіх боків” (Прислів’я)....
- Юлія Кириленко – Палає осінь золотом багряним Палає осінь золотом багряним, Струмує венами калинове вино. Моє тепло ввійшло в меридіани, В моїй душі розбурхане дніпро. Сумує осінь, слізно листям плаче Про те, що зледеніло на устах… Її жахають погляди незрячих, Що янгола не бачать на плечах. Шукає осінь серце небайдуже, Щоб взимку руки холод не скував. Та не знайшла, дощами терпко тужить, […]...
- Микола Руденко – Одна умова є між нами Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух. Не відвертай від них обличчя, – Штормами зморений, греби Туди, куди звитяжно кличе Веління совісті й доби. А треба вмерти серед поля – Вмирай безстрашно, мов пророк. І знай, що то не наша воля, А поклик […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Набір Набір – типографські літери і пробільний матеріал; процес виготовлення рядків текстової друкарської форми (яка також називається Н.) за допомогою раніше виготовлених літер і пробільного матеріалу або шрифтоносіїв (набірних матриць). Простим вважається Н. шрифтом однієї гарнітури і кегля, знаками одного алфавіту. Ускладнений Н. включає різні вирізнення і пробільно-композиційні прийоми. Складний Н. ділиться на змішаний, формульний і […]...
- Градація Градація (лат. gradatio – поступове підвищення, посилення) – стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. Г. розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність Г. посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: “Прийшов, побачив, переміг”). Класичним прикладом Г. […]...
- Слово-привид Слово-привид – слово, що виникло внаслідок неправильно прочитаного певного тексту, чиєїсь помилки на письмі чи вигадки. Термін запровадив І. Качуровський. Так, М. Хвильовий, проголошуючи “азіатський ренесанс”, вигукував: “Гряде новий Рамаян!” Очевидно, йшлося про головного персонажа пам’ятки індійської літератури “Рамаяни” – Раму. У перекладі поезії Ф.-Г. Лорки, зробленому М. Лукашем, були такі рядки: Як змилить мило […]...
- Діалог Діалог (грецьк. dialogos – розмова, бесіда) – один із типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб. Кількість осіб у д. – питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. д. може вести одна особа, (т. зв. внутрішній д. – […]...
- Текст Текст (лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т. п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960-70, Т. і мовні правила його побудови […]...
- Рубаї – Рудакі * Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збуться дум: Здорове тіло, добра вдача, ім’я хороше, світлий ум. Кого Всевишній обдарує цими дарами чотирма, Той завжди радуватись має і проганять од себе сум. * Себе в руках весь час тримати – от справжнє благородство. Глухих, сліпих не ображати – от справжнє благородство. Не благородство – наступити […]...
- Юлія Холод – У чому самотність змірюєш? У чому самотність змірюєш? У свічах, чарках, недопалках? В словах, у які ще віруєш, Чи в мріях, які вже в попелі? Роками, віками, милями? Рядками або трикрапками?.. Гарячого жалю хвилями, Холодної туги знаками… Не міряй. Виходь. день світиться, Каштани до неба туляться… І може вона закінчиться На іншому боці вулиці…...
- Юлія Борзун – Що попереду долею грається Що попереду долею грається, Що позаду язик показує! Хто сьогодні так щиро всміхається, Завтра стане прощальною фразою. Поєдинок принципних лозунгів! А на ділі три крапки участі… Знов накриє конфліктними грозами, Різкі теми безвладно крутяться! І зачеплять всі програшні партії, Опозицій минулої влади. По поличкам умовними знаками, Із детальним розбором вади!...
- Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
- Юрій Тарнавський – Росія Країно, що страждаєш на комплекс материнства І обмотуєш інші нації колючим дротом своєї любови, Хіба не знайдеться серед твоїх синів Хоч одного, який сказав би: “Залиши їх, мамо!” Країно-велетню, ти живишся безборонними книжками, Мов немовлятами в дитинцях бібліотек – Я жив би й мільйон років, щоб пройти тебе до краю, Опираючися на ніж, як на […]...
- Заспів Заспів – усталений початок співаного фольклорного твору – думи, билини, рідше історичної пісні. У ліро-епічному творі 3. є, власне, ліричним вступом до оповіді: Ой у святу неділеньку Та рано пораненько, То не сива зозуля кувала. Не дробна птиця щебетала, А не в борі сосна зашуміла, – Як та бідна вдова А в своєму домові гомоніла […]...
- Примітки Примітки – короткі доповнення, пояснення й уточнення до основного тексту твору. Належать авторові (авторські П.) або редакторові, упорядникові, перекладачеві (видавничі П.). Видавничі П. входять у довідковий апарат видання; найчастіше видавничі П. стосуються реалій, що згадуються в тексті, прихованих цитат Тощо. За розташуванням розрізняються П. внутрітекстові (подаються безпосередньо за фрагментом тексту, якого вони стосуються), підрядкові (внизу […]...
- Невичерпальність – Маланюк Євген Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено – з заходу на схід, Рамено – з півночі на південь. І так розп’ята – віки,- Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари,- Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось […]...
- Усна народна творчість – українська література Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, – художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Традиційно виділяють три фольклорні Роди, які мають певні Жанри : Народний епос – розповідні фольклорні […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Антирадянська література Антирадянська література – квазітермін, яким оперувало радянське літературознавство, характеризуючи наукові праці та художні твори, часто неперебутньої цінності, але несумісні з панівною тоді комуністичною ідеологією (твори “розстріляного відродження”, представників “празької школи”, “нью-йоркської групи”, дисидентів та ін.)....
- Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
- Апосіопеза Апосіопеза (грецьк. aposiopesis – умовчання) – стилістична фігура, незавершене, раптово обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. А. підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів. Наприклад: “- Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… – вона аж хлипала” (М. […]...
- Анаколуф Анаколуф (грецьк. anaholuthos – непослідовний, неузгоджений) – синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема – задля комічного ефекту, як у комедії М. Куліша “Мина Мазайло”, в якій саморозкривається однойменний персонаж: “Жодна гімназистка не хотіла гуляти МазайлоІ За репетитора не брали – […]...
- Величне, або Піднесене Величне, або Піднесене – одна з категорій естетики (поряд з прекрасним, потворним, трагічним, комічним), співвідносна з категорією “низьке”, або “потворне”, яка виражає ту грань естетичного освоєння світу, яка зумовлена взаємодією людини з потужними, незвичайними, значними явищами природи і культури. Сприймаючи явища природи, які ще до кінця або зовсім людством не освоєні (виверження вулкану, безодня зоряного […]...
Наодинці з природою.