Парокситонна рима

Related posts:

1. Бідна рима Бідна рима – рима, в якій (на противагу багатій римі) майже відсутнє суголосся (“Глибоке небо сине-сине. / В тонкім мереживі гілля. / Хмарки неначе ластовиння / Чи перламутрова луска” – С. Бен), що, до речі, відрізняє її від неточної рими чи асонансу. Б. р. дуже часто обмежена лише однією граматичною категорією (зеленіють – даленіють), флексіями […]...
2. Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
3. Багата рима Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну українську доброту?! (Ліна Костенко). Багатство рими, що засвідчує її музичну якість, фіксується не лише наявністю виразно наголошених складів та опорних приголосних, […]...
4. Рима Рима (грецьк. rhythmos – мірність, сумірність, узгодженість) – суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Р. як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава – держава), навіть групи слів (складна P.: характерника – химерний кат), […]...
5. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
6. Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
7. Дактилічна рима Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає д. р. пропарокситонною), вважаючи її генетично позаукраїнською, хоча вітчизняні фольклорні джерела (фрагменти дум) спростовують такі припущення (“Плач невольників”: “Там багато війська понаджено: По два, по три укупу посковано, / По два […]...
8. Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
9. Усічена рима Усічена рима – римування, при якому словам у кінці віршового рядка наче бракує певного звука: Я страх відкинув геть, байдужий став до болів. У грудях миготять зірниці потайні. Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі, Я цілим світом став… І світ живе в мені (М. Руденко). У слові “волі”, що римується зі словом “болів”, […]...
10. Микола Руденко – Рима До рими байдуже мені – Ні, не вона хвилює вічно. Хвилює дух, що у вогні Живе могутньо, вулканічне. Він сам не відає, чому Прийшов сюди. де стогнуть люди, – Де у пекельному диму Його на хрест пошлють Іуди. Той пломінь щирий не шукай В брошурі чи газетній гранці – Знаходити його звикай У сонячнім протуберанці. […]...
11. Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
12. Гімн Гімн (грецьк. hymnos – похвальна пісня) – урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі вживав ся на честь Аполлона (пеан), діоніса (дифірамб) або у вигляді […]...
13. Курйозні вірші Курйозні вірші (фр. сuriеuх – допитливий, цікавий) – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К. в. був Іван Величковський – автор оригінальної рукописної збірки “Млеко, од вівці пастиру належне”, в якій він звернувся до різних форм К. в. З України К. […]...
14. Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
15. Мезостих Мезостих (грецьк. meson – посередині та strichos – віршовий рядок) – вірш, у якому серединні літери приховують певне ім’я або втаємничують певне значення, розглядається як різновид акровірша. досить рідкісна форма у новітній українській поезії, спостережена, зокрема, у творчості В. Самійленка: Щоб зараз же тебе пізнав люд! Мила І гарна ти, що й кращої нема, І […]...
16. Крата Крата (києво-руськ. – раз) – міра квантитативної системи версифікації, запропонована О. Квятковським з метою усунення традиційного поділу віршів на стопи, що, на його думку, відповідало б традиції саме російської версифікації. Він розрізняє малу крату (від тридольника до шестидольника) та велику (тактометричний період). Однією з підстав запровадження К. О. Квятковський вважає наявність пірихіїв у віршах, написаних […]...
17. Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси, вираженому в оформленні осель та строїв, у ставленні до природи, у мелодійній та шляхетній за змістом пісні тощо. Ця риса […]...
18. Рима – дійовий центр сім’ї Мазайлів П’єсу Миколи Куліша “Мина Мазайло” після першої ж постановки оцінили і глядачі, і критики. Її було рекомендовано до показу в усіх театрах України, адже образи і характери героїв трактувалися як живі й оригінальні типи і активно проектувалися на тогочасну українську дійсність. У п’єсі небагато дійових осіб, події розгортаються між Миною і Мокієм, і герої по-різному […]...
19. Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
20. Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
21. Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина, В. Сосюра та ін.), виконує особливу стилістичну функцію у […]...
22. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
23. Паліндром, або Перевертень Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo – той, що повертається) – віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. П. відомі світовій літературі здавен, особливо поширені в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний […]...
24. Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой), у Франції (Ф. Мартінон) тощо. В Україні над Р. працював С. Караванський, у діаспорі – Лідія далека. В 1979 у видавництві “Наукова думка” (Київ) з’явився “Словник українських рим”, упорядкований А. […]...
25. Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
26. Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
27. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
28. Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...
29. Двовірш, або дистих Двовірш, або Дистих (грецьк. distichon) – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. д. широко вживається як окремий твір: Що доля нелегка, – в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє (Ліна Костенко). […]...
30. Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...
31. Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
32. Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
33. Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки й сам у яворів – а Мій корінь тягне воду відань, б Яку жене уяви рів. а (М. Мірошниченко)....
34. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
35. Алкманова строфа Алкманова строфа – чотирирядкова строфа в античній версифікації з чергуванням дактилічного гекзаметра та дактилічного тетраметра. Походить від грецького поета Алкмана (VII ст. до н. е.). Зверталися до цієї віршової форми також Архілох, Горацій та ін., хоч вона була рідковживаною в античній ліриці....
36. Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
37. Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І дощ іде, роса пада. В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо....
38. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. до її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семи вільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орацій”, […]...
39. Трискладовий розмір Трискладовий розмір – в українському силабо-тонічному віршуванні – розмір, де при одному наголошеному складі розташовані два ненаголошених: – ∪ ∪ (дактиль); ∪- ∪ (амфібрахій); ∪ ∪ – (анапест). В античній версифікації Т. р. витворює сполука довгого складу з двома короткими, короткого з двома довгими або трьох довгих і трьох коротких....
40. Строфа Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, […]...