Патріотична тема у творчості В. Стуса
15 листопада 1989 року з Києва до Пермі вилетіла група людей, щоб перевезти на Україну останки Олекси Тихого, Юрія Литвина і Василя Стуса (1938-1985), закатованих у таборі смерті в с. Кучино.
А розпочалося все для В. Стуса 4 вересня 1965 р., коли він у київському кінотеатрі “Україна” після перегляду фільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” вигукнув: “Хто проти тиранії, встаньте!”. Так він висловив свій протест проти арештів української інтелігенції. І вже у вересні того ж року В. Стуса виключили з аспірантури Інституту літератури.
Народившись на Вінниччині і почавши там навчання, хлопчик продовжував учитися вже у Донбасі, куди переїхала сім’я. І хоча школа не залишила в пам’яті нічого радісного, саме там Василь відчув потребу писати вірші. Один із найвизначніших українських поетів XX століття згадував: “В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли
Шістдесятники, до яких належав В. Стус, прагнули осмислити людську особистість не як дрібненький гвинтик, а як цілий духовний всесвіт. їхня творчість, громадська діяльність сприяли пробудженню національної самосвідомості народу. Був створений клуб творчої молоді, до якого входили художники А. Горська та П. Заливаха, літературознавці й письменники І. Дзюба, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, режисер Л. Танюк. Вони протестували проти гонінь на національну інтелігенцію і першими зазнали переслідувань.
В. Стус болісно реагував на перекручення принципів національної політики. Сперечався, обурювався, протестував. Водночас зізнавався: “Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно, і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так”. У роки духовної самоізоляції поет скаже:
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
Все б’юся об тверді камінні мури.
Як їхній раб, як раб, як ниций раб.
У 1972 р. В. Стуса заарештували. У вироку суду буде зазначено: “систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі”. Ось рядки, котрі поет написав, перебуваючи під слідством:
Вже цілий місяць обживаю хату,
Що, мабуть, і навикнути пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати,
В віконці грати, а в кутку – пара…
“… Тут, у слідчому ізоляторі, я зробив майже половину того, що зробив за минулі 7 років, на сьогодні я переклав більше 6 друкованих аркушів поезій Гете і майже 10 друкованих аркушів своїх власних. Так, здається, я раніше не працював”. А що було написано за минулі 7 років? Знову наводимо слова поета: “7 років життя – а як мало я зробив доброго! Я написав кількадесят віршів, кільканадцять статей, переклав ряд творів Гете, Рільке, Брехта, Мопассана, Лорки, німецьких поетів XX століття й середніх віків, деякі вірші білорусів, росіян, французів, поляків, чехів, латишів, кілька невикінчених оповідань, повістей, сценарну розробку – от і все!”. І це не все. Зокрема в 1970-71 рр. В. Стус написав книгу “Феномен доби (сходження на Голгофу слави)”. Два десятиліття рукопис знаходився в архівах КДБ. У передмові до книги М. Жулинський писав: “Уявляєте силу її смислового заряду? Літературна праця підривала безпеку наймогутнішої на планеті держави, найдемократичнішої в світі країни. Так і було сказано у вироку Київського обласного суду: ворожа, антирадянська, націоналістична.
А насправді це книга любові і болю. З глибоким проникненням у таке видатне і трагічне явище української літератури, як Павло Тичина. Але цс книга не лише про Тичину – вона про трагедію людини в умовах тоталітарного режиму, про згубну дію казармового соціалізму на культуру, духовність народу.
Такий твір міг написати тільки В. Стус, і він його написав, одержавши в нагороду тюрми, табори, заслання, розплатившись за нього власним життям”.
Поет відчуває, що готовий піти шляхом Т. Шевченка, М. Чернишевського, стати мучеником і пронести свій хрест, не докоряючи долі.
Над цей тюремний мур, над цю журу
І над Софіівську дзвіницю зносить
Мене мій дух. Нехай-но і помру –
Та він за мене відтонкоголосить
Три тисячі пропащих вечорів,
Три тисячі світанків, що зблудили,
Як оленями йшли між чагарів
І мертвого мене не розбудили.
І це надає поетові права звернутися до народу з категоричним присудом:
Народе мій, коли тобі проститься
Крик передсмертний і тяжка сльоза
Розстріляних, замучених, забитих
По соловках, сибірах, магаданах.
Державо напівсонця, напівтьми,
Ти крутишся у гадину, відколи
Тобою неспокутний трусить гріх
І докори сумління дух потворять.
Він знає ціну неправедним суддям, чий вирок не є справедливим. Вони не дочекаються від поета навіть хвилини слабкості, натяку на каяття:
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст…
У словах “перед вами, судді, не клонюся”, підкреслюють дослідники, чується перегук із рядками вірша І. Франка “На суді” (“Судіть мене, судді мої, без милості фальшивої”), ліричний герой якого теж стійко приймає присуд.
Українська поетеса із Бразилії Віра Вовк описала портрет художника-бунтівника: “Профіль Василя Стуса нагадував мені Данте в лавровому вінку, що його Рафаель увічнив на стіні Сикстинської каплиці. Він також мав таку габсбурзьку нижню губу, що надавала його обличчю виразу впертості. Впертий він і був, говорив протяжливо і поважно. Не пригадую собі, щоб він коли засміявся”. “Він мав неймовірно гострий профіль, який згодиться і для карбівень нашого часу. А такі профілі мають великий вплив на добу, хоч вона не завжди це підозрює” (І. Драч).
Заслужений учитель України В. Лутейко пише: “258 віршів належать до всіх періодів творчості поета від 1958-го до 1985-го, останнього Василевого року. Поезія Стуса розмаїта за формою. Ми зустрічаємось і з модерною романтикою автора 50-х – 60-х, і з варіаціями народнопісенних мотивів, і з суворим карбуванням останніх літ. Та – найголовнішим, найвизначальнішим є Стусова філософічна заземленість, незвична для малопідготовленого читача, “космічність” його поетового мислення. Звідси у деяких читачів теза: “Стус – занадто складний для нас… “.
Та не поспішаймо з висновками. Леся Українка, й Іван Франко, і ранній Тичина, і символічний Довженко теж були для нашого народу спершу “складними”. Мабуть, всім нам треба “підтягуватись” до Стусового обсервування дійсності, його світового рівня. Адже сферою його уподобань, досліджень були не лише рідні українські поетичні вершини та низини, не лише багатства російської літератури, а й Гете, Хемінгуей, Пруст, Рільке, Фолкнер, Верхарн, Лорка”
Поезія Стуса напливає на читача спокійними гомінливими хвилями, вливається в душу, розум, серця, викрешує свіжі мислі, шикує асоціації. Мало знайдеться в поета “сюжетних” віршів баладного ладу, які читач міг би переповісти своїми словами. Туге плетиво образів, каскад думок Стуса не дозволяють цього зробити, не можна його поезію розчленовувати до першооснов, діяти за “класичними” шкільними принципами: оце тема, а оце – ідея, ось гіпербола, а ось уособлення, а ось тут алегорія… Злились воєдино в суцільне гірке Стусове поетичне море і його страждання – болі, і синівська пекуча любов до матері-України, і розуміння свого невигойного трагізму”:
Нехай Дніпра уроча течія
Бодай у сні у маячні струмує,
І я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам’яте моя.
“Шевченковим космізмом віє від оцих прометеївських Стусових слів”:
Немає Господа на цій землі:
Не стерпів Бог – з-перед очей тікає,
Аби не бачити нелюдських кривд,
Диявольських тортур і окрутенства.
В краю потворнім є потворний бог –
Почвар володар і владика люті
Скаженої – йому нема відради
За цю єдину: все трощити в пень,
І нівечити, і помалу неба
Додолу попускати, аби світ
Безнебим став. Вітчизною шалених
Катованих катів. Пан бог – помер.
Михайлина Коцюбинська помітила: “Поезія Стуса не екстенсивного, а інтенсивного типу”. Інакше кажучи, не кількістю, а точністю відзначаються його образи. Інший дослідник В. Я. Неділько вважає: “Основним засобом образності, поетичного відтворення світу та власних почуттів і думок у поезії Василя Стуса є метафоризація. Справді, розглянемо початок поезії “За літописом Самовидця” – образ сонця, що дивиться на землю, є ключем для розуміння ідейно-художньої сутності всього твору. Гак само й образ червоної тіні калини на чорних водах (“Ярій, душе, ярій, а не ридай”).
Образна палітра поезії Стуса розмаїта й самобутня. Ось приклади тільки деяких тропів: був зал, мов постріл – довгий і гулкий; спів калиновий цей біль – як алкоголь агоній; думи йдуть, неначе дзвони; калинова кров – така ж крута, така ж терпка як в наших жилах.
Образи непрості для сприйняття і потребують додаткових зусиль для усвідомлення їх глибини і точності. Часто логіка думки безсила відшукати ті асоціативні зв’язки, якими створюється певне враження від тропів. Але вона сприймається як даність, на рівні підсвідомого, інтуїтивного. Як ось порівняння вечора з сурою (віршем) Корану, священної книги мусульман.
Характерні Стусові пейзажі, до яких він часто вдається, завжди психологічно насичені, сприяють розкриттю внутрішнього стану ліричного героя.
Мова його поезій відзначається багатством, оригінальністю, сміливим втручанням в усталені форми. Він часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвори допомагають глибше розкрити задум поета (наниз, додосвітки, надсмеркання, поранок, безоко і т. ін,)”.
Про інтимну лірику В. Стуса В. Я. Неділько каже так: “Вона здебільшого писана у в’язниці, і спогади про найдорожчих людей – дружину, сина матір – чи звернення до них, думки про найпотаємніше в житті – відтворені через призму похмурої неволі, затінені болісним почуттям того, Що ліричний герой приніс дорогим людям біль і страждання. Та навіть там, у пеклі страждань, смертей, знущань, зберіг він тепло і ніжність інтимних почуттів.
Зважаючи на табірний бруд, злобу і насильство, просто вражає створений автором світлий образ коханої, до якої звертається він із щемливим почуттям недосяжності і любові: “Вбери-но білу сукню”. Білу як символ чистоти й незайманості, а далі повторює це прохання, щоразу змінюючи епітети до слова сукня: пречисту сукню, дівочу, славну. І всі ці означення одного ряду підкреслюють глибину і щирість почуттів, вірність.
Линучи думками з-за тюремних мурів чи таборних колючих дротів до близьких і рідних, поет, як і кожна людина великої душі, переживає їхнє горе гостріше, ніж своє. Він не те що відчуває свою провину за вимушену розлуку, – коли б можна повернути все назад, то, певно, знов пішов би тим самим шляхом, а й уявляє, як їм гірко і боляче:
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив на наругу,
Маму лишив на біду…
Горе дружини, що втратила коханого чоловіка, у творчості Стуса набуває глобальних, уселюдських масштабів. Це особливо відчутно у вірші “У порожній кімнаті”. Переважно інтелектуально-філософічна поезія, у якій образи будуються на основі складних, здебільшого метафоричного характеру, асоціацій, тут розцвітає пишним цвітом народної творчості, вражає простотою вислову при глибині думки й почуття. Починається вона стриманими, наче аж малоемоційними словами:
У порожній кімнаті
Біла, наче стіна,
Притомившись чекати,
Спить самотня жона.
І все ж епітети порожня кімната, самотня жона, народне порівняння біла, наче стіна створюють передчуття чогось недоброго, тривожного. І ця тривога дедалі посилюється: про мужа – навіть чутки немає. А далі – наростаюча картина горя й тривоги:
Лячні довжаться тіні,
Дзвонять німби ікон,
І росте голосіння
З-за соснових ослон…
Тривога переходить у пристрасне голосіння-звертання до чоловіка (прямі ремінісценції народних голосінь), у якому безмір відчаю:
Мій соколе обтятий,
В ту гостину, де ти,
Ні пройти, ні спитати,
Ні дороги знайти.
Від народної пісні йде й вислів очі видивила, вжитий в останній строфі:
За тобою, коханий,
Очі видивила.
Наче кінь на аркані,
Світ стає дубала”.
Один із колишніх політв’язнів розповідав, що боляче було дивитись, як Стус розмовляє із відсутньою дружиною, дивлячись на стіну тюремної камери.
Іще на засланні йому постійно бачилась Україна. Саме тут він відчув синівський зв’язок із нею. Чужинецька земля лише загострювала тугу по рідному краю:
Неосяжна осонцена днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми.
1979 р. відбулося повернення додому. Лише на 8 місяців. Його знов звинуватили. Тепер у належності до Української Гельсінської групи. Вирок: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п’ять років заслання. Андрій Сахаров тоді ж звернувся до громадськості: “1980 рік позначився в нашій країні багатьма несправедливими вироками і переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному фоні вирок українському поетові В. Стусові вирізняється своєю не людяністю… Вирок Стусові – сором радянській репресивній системі. Стус – поет. Невже країна, в якій уже загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, – потребує нової жертви, нового сорому?”
Ось такою ціною було заплачено за те, про що думав поет:
Тож дай мені – дійти і не зотліти,
Дійти – і не зотліти – дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
Упасти зерням в рідній борозні.
Йому незрозуміло, звідки така жорстокість катів, їх нелюдяність, дволикість:
Вмирає пізно чоловік,
А родиться дочасно,
Тому й на світі жити звик,
Як раб і рабовласник.
Він като-жертва, жертво-кат,
Страждає і богує,
Іде вперед, немов назад,
Як душу гнів руйнує.
О світе – світе – світе мій,
Їй-бо, ніяк не звикну:
Невже твій син – то тільки злий,
А добрий – то каліка?
А все немудре. Доживу
Віка, докалічію.
Допоки жили не зірву
Чи не зламаю шиї.
Сергій Тойма назвав свою статтю про В. Стуса так: “Шевченко, який не вернувся з неволі”. У ній є такі слова: “Сорок сім літ прожив Стус. Тринадцять з них – у таборах. А загальний строк, присуджений йому, – 22 (!) роки – не дала відбути до кінця смерть.
Двадцять два роки – не. за убивство, не за розбій – за вірші.
Тарас Шевченко за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві (не за поезію! Хоча у віршах своїх і царя, і вельмож його таврував, до бунту закликаючи, і москалям перепадало) був засланий у солдати на десять років.
В. Стус у жодних таємних антидержавних товариствах не був, нинішніх вельмож не таврував, а що вже про “москалів”, то й не кажу – такого слова взагалі немає в його поезії. Він просто писав вірші. Але – щирі, розкріпачень Й говорив про одне – про любов до України, вільної, незалежної…
Всі підручники з обуренням пишуть, що за життя Т. Шевченка вийшла єдина (!) збірка його віршів – славнозвісний “Кобзар”, забуваючи згадати, що поет побачив три його видання.
В. Стус до виходу своєї першої на Батьківщині книги (“Дорога болю”, 1990) не дожив п’ять років. Ось чому я не можу погодитися із бадьорим і вже заяложеним образом: Стус – Шевченко наших днів.
Так, у їхніх долях та поезії напрочуд багато” спільного. І є щось містичне в тому, що обидва прожили рівно по 47 років. Але треба відверто сказати: те, що випало на долю Стуса, своєю нещадністю та жорстокістю, своєю антиукраїнською спрямованістю не можна порівняти навіть з тим, що пережив Шевченко. Стус – це справді Шевченко. Але той, що не повернувся із заслання. Помер у неволі. Тут проліг вододіл. Й у цьому – велич і трагізм його постаті”.
1989 р. прах поета був перевезений на Батьківщину, а 19 листопада його поховали на Байковому кладовищі. Пророчі слова В. Стуса вже збуваються:
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Головна тема поезії Василя Стуса Головна тема поезії Василя Стуса Наша Україна має трагічну і незвичайну історію. Прикладів тому можна навести безліч. Один із них: найкращі люди часто сидять за гратами. Одна із таких трагічних доль – доля Василя Стуса. Багато хто порівнює В. Стуса з Т. Шевченком. “Якби було краще життя, я б віршів не писав, а – робив […]...
- Образ знедоленої України в творчості Ліни Костенко і Василя Стуса 1. “Загублене покоління” (чому так називають сучасне покоління, із чим це пов’язано, де знайти ті ідеали, на яких виховувалися наші батьки, діди, прадіди; помічник у створенні суспільних орієнтирів – художня література). 2. Література в житті суспільства і людини: А) значення літератури в житті суспільства; Б) вплив літератури на формування характерів молодих людей. 3. Роман у […]...
- Ціна патріотизму – смерть в ім’я народу України. Огляд творчості В. Стуса Кожен вірш В. Стуса – це крик серця, що б’ється пораненим птахом у грудях поета. Його душа не в змозі миритися з несправедливістю, а уста не мовчать: вони говорять мовою палких віршів. Не злякали вірного сина України ні заслання, ні гулагівські табори. Із сорока семи років життя В. Стус двадцять три провів у неволі, але […]...
- Україна в житті і творчості Василя Стуса (1938-1985) Народився в с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Навчався в педагогічному інституті м. Сталіне, в аспірантурі інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Упродовж життя змінив багато професій: вчителював на Кіровоградщині й Донеччині, працював на шахтах, був будівельником, кочегаром, інженером у конструкторському бюро тощо. У1965 р. був відрахований з аспірантури за виступ протесту […]...
- Вірш В. Стуса “Сто років, як сконала Січ” Василь Стус належить до плеяди письменників, які у своїй творчості відстоювали демократичні традиції, твори яких сповнені любові до України. В. Стуса хвилювали проблеми тривоги за знелюднення людини, за долю української історії і культури. Поет боровся за національне відродження, за державність, за оновлення суспільства і за це був заарештований і засуджений, але самозречено і відважно відстоював […]...
- Особливості поетичної мови В. Стуса Василь Стус як поет невіддільний від свого покоління – покоління В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського. Те ж саме гостре відчуття людського болю і кривд народу, така ж сама потреба поразки й справедливості, характерна для всього покоління поетів-шістдесятників. А звідки ж черпав свої творчі сили, поетичну наснагу юний поет Василь Стус? Безумовно, зразками довершеності стиля, […]...
- Образ знедоленої України в творчості Л. Костенко і В. Стуса Про моє покоління говорять одним словом – “загублене”. Чому? Чому така доля наша? З чим це пов’язано? Хто винен у цьому? Безліч питань, а яка відповідь на них? Яке тлумачення буде істинним? Важко про це сказати. Чи тому, що досвіду життєвого замало, чи тому, що час занадто суперечливий… Проте вірною, думаю, буде така теза: ми […]...
- Особливості поетичної творчості Василя Стуса Особливості поетичної творчості Василя Стуса Василь Стус – поет трагічної долі. На прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна” Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі… сів. … Сьогодні до нас прийшли і приходять його […]...
- Життєпис Василя Стуса Василь Стус (1938 – 1985) Василь Семенович Стус – український поет, літературознавець, правозахисник. Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, вчителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі […]...
- Мотиви жертовності в поезії Василя Стуса Листопадової неділі 1989 року в рідній українській землі впокоївся вимучений тюрмами й таборами поет Василь Стус. Поруч на Байковому кладовищі було поховано побратимів поета – Олексу Тихого і Юрія Литвина. Вони повернулися в рідну землю, щоб хоча цим запізнілим трагічним поверненням розбудити громадську совість, показати неминучість гіркого каяття за вчинену несправедливість, щоб на мить пригасити […]...
- Стійкість і незалежність поетичних переконань В. Стуса Стійкість і незалежність поетичних переконань В. Стуса Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він широко відомий в Україні та за її межами. Поет вражає своєю відвагою і самозреченням, стійкістю і незламністю, з якими він виступав за високі ідеали добра і справедливості. Навіть у неволі він свято вірив у національне […]...
- Мотиви лірики В. Стуса Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х – на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу особи Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і, насамперед, – у поезії як роді літератури. Василь Стус – поет ліричного […]...
- Філософічність у творах Василя Стуса І. Василь Стус – поет лірико-філософського складу. (Філософічність його поезії виявляється не на рівні теоретизування, а є власністю світовідчування, світобачення. “Один з найкращих друзів – Сковорода”, – так напівжартома написав В. Стус 1969 року. Сковородинівське “пізнай самого себе і через себе – світ” глибоко й органічно увійде в Стусову поезію, визначивши сенс його життя і […]...
- Своєрідна сила мистецького таланту В. Стуса I. Благодатна пора 60-х років XX століття. (Саме ця благодатна пора породила плеяду талановитих українських поетів – І. Драча, Л. Костенко,.Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. Саме вона багато в чому визначила і шлях їх естетичних пошуків, тематико-проблемне наповнення літературних творів.) II. У Стуса ліричний герой – він сам. (Думи, вболівання, переконання, духовні пошуки, розпачі, […]...
- Релігійні мотиви в поезії Василя Стуса Релігійні мотиви в поезії Василя Стуса Василь Стус жив у світі, гаслом якого були слова німецького філософа Фрідріха Ніцше “Бог мертвий”. Український поет описує цю світоглядну катастрофу в такий спосіб: Немає Господа на цій землі: Не стерпів Бог, з-перед очей тікає, Аби не бачити нелюдських кривд, Диявольських тортур і окрутенства. Новий бог “почвар і люті” […]...
- Мотиви любові до рідного краю в поезії В. Стуса (2 варіант) Багато гучних і ніжно-тихих слів про рідну землю було сказано і написано в різні часи. Поети присвячували їй найпалкіші рядки, які часто ставали піснями чи гаслами. А ось Василь Стус, життя якого стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, як це не дивно, пише: ” А я не можу й слова проронити… […]...
- “Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі” (поезії Василя Стуса) Коли людина хворіє, вона потребує певних ліків, так само, коли ціла нація поставлена у несумісні з нормальним духовним життям умови, вона також потребує певних духовних ліків. Найчастіше такими ліками стає мистецтво, яке підтримує народний дух, передає традиції, сформовані сторіччями, допомагає за будь-яких обставин зберегти ідентифікацію і національну свідомість. Вислів Василя Стуса, який я взяв за […]...
- Життєві переконання В. Стуса: “Довіку не буде із мене раба… “ Надія Світлична так написала про Василя Стуса: “Є трагедія народу, і Василь Стус – символ цієї трагедії”. Ці глибокі і сповнені розпачі слова дуже вразили мене. Насправді, життя В. Стуса було суцільною боротьбою: боротьбою за людську гідність, за власні погляди, за право на творчість та за просте, на перший погляд, право жити за власним розсудом. […]...
- Життєвий подвиг В. Стуса Є в нашого народу улюбленці, яких він носить у серці, до яких звертається в скруті. Здебільшого це не воїни, не герої. Ім’я їм – легіон. Професія – мученики. Люди не забувають тих, хто життя віддав за други своя. Може, тому ім’я Василя Стуса повернулося до українців не тільки як ім’я поета, а як ім’я людини, […]...
- Схожість долі Василя Стуса і Тараса Шевченко Схожість долі Василя Стуса і Тараса Шевченко Українська поезія тісно пов’язана з життям нашого багатостраждального народу. Така вже доля України, що найкращим її дітям судилося несправедливо коротке життя: 38 років – П. Грабовському, 42 – Лесі Українці, 47 – Тарасові Шевченко та Василю Стусу. Із 47 років життя в обох поетів вкрадено роки, які провели […]...
- Мотиви лірики Василя Стуса Мотиви лірики Василя Стуса Тема України проходить майже через усі поезії В. Стуса. Хоч би що він не писав: про свою дружину й сина, про себе й свою самоту, про дроти Мордовії чи сопки Колими, про життя і смерть – завжди і скрізь, названа чи не названа, стоїть за цим постать утраченої Батьківщини. Україна – […]...
- Інтимна лірика Василя Стуса Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших українських поетів. XX століття. Він був людиною, яка сміливо, самозречено боролася за високі ідеали добра, правди, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самосвідомість народу. Тому він більше відомий читацькому загалу як поет-борець. Але його перу належать і самобутні, сильні поезії інтимної лірики, більшість із яких були написані […]...
- “Народе мій! До тебе я ще верну і в смерті обернуся до життя”. Життя й доля Василя Стуса Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших поетів двадцятого століття. У першій половині 60-х років він пише твори, багато друкується, працює редактором газети, вступає до аспірантури Інституту літератури. З початком періоду застою все змінилося і в житті країни, і в долі В. Стуса. Погляди письменника не збігалися з офіційними, тому з роботи був звільнений, […]...
- Мужня муза Василя Стуса Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям. В. Стус Василь Семенович Стус… Це ім’я довго замовчувалося: непотрібне воно було владі. Трагедія В. Стуса – один із тисяч кривавих злочинів сталінізму в його брежнєвських формах. Увесь творчий доробок письменника присвячений Україні. Любов до неї у […]...
- Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса) Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса). У В. Стуса є прекрасні слова про поета: “Поет – це людина. Насамперед. А людина – це добродій”. Коли ж довкола тебе зло, сваволя, наруга і беззаконня, то ти – людина-добродій – мусиш протистояти злу. І В. Стус […]...
- Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ 6 січня 1938 В родині Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів у с. Рахнівка Вінницької області народилася четверта дитина – син Василько. 1939 Батьки Василя Стуса переїздять на Донбас у м. Сталіно (тепер Донецьк), працюють на хімзаводі. 1944 Шестирічний Василько йде до 1-го класу. 1954 Закінчивши із срібною медаллю школу, […]...
- Витоки ліричного світосприйняття В. Стуса Одного з визначних українських поетів Василя Стуса ще мало знають на батьківщині, значно краще – у діаспорі. Політичний в’язень радянського режиму, він відомий зараз скоріше всього як борець за національну та політичну незалежність України, за свободу її громадян – свободу совісті, самовираження. Надруковано було тільки кілька його ранніх віршів. А далі тиша, арешти, табори, знов […]...
- Туга за рідним краєм у поетичних творах В. Стуса (1 варіант) З далекої Колими линуло до нас слово Василя Стуса, поета забутого, розіп’ятого, але незломленого. Ця людина жила заради рідної землі, безмежно вірила їй, хоча підлабузники, що мали у той час владу в своїх руках, намагались будь що позбутися чесних речей вірного патріота. Тому і довелося йому більшість свого життя – двадцять три роки з призначених […]...
- Туга за рідним краєм у поетичних творах В. Стуса (3 варіант) Забутий, скований путами неправди, він жив, мріючи про рідну землю – знедолену, закуту в кайдани. Таку, як був він сам. І крізь колимські морози линула його душа до рідної України, яка завжди ввижалася йому ненькою, та на той час була мачухою. Хто “він”? Він – Василь Стус, поет-патріот, який витримав усі незгоди життя заради щастя […]...
- Особливості поетичної мови Василя Стуса Василь Стус – один із найбільших українських поетів нашого століття. Це світлий образ людини, що стала символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського заглиблення поетичного слова і водночас – до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови XX ст. Поезія Стуса прийшла до нас не так давно […]...
- Подвиг Василя Стуса Подвиг Василя Стуса Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині с. Рахнівка Гайсинсь кого району. Дитинство і юність на Донбасі. Після закінчення філологічного факультету Донецького (тоді ще Сталінського) педінституту вчителював, відбув армію, працював у газеті. 1959 р. в “Літературній газеті” було надруковано добірку його поезій з напутнім словом Андрія Малишка. 1963 р. вступив до […]...
- Біографія російською мовою Василя Стуса В. Стус – герой Украины Новое поколение свободных украинцев всегда будет в неоплаченном долгу перед теми, кто отстаивал права и свободы своих сограждан, и теми, кто отдал свою жизнь за независимость Родины. Этот тезис из политической программы нынешнего президента Украины Виктора Ющенко взяло на вооружение так называемое “оранжевое правительство”. По официальной информации, глава украинского государства […]...
- Шлях на Голгофу (про долю Василя Стуса) Скільки людей розумних, хороших загублено! Так уже воно повелося у нас: за життя – хула, після смерті – хвала і навіть поховання останків на Байковому кладовищі… Високий на зріст, худорлявий, струнка тверда постава, рішучі колючі очі з-під густих нахмурених брів, різкий цілеспрямований профіль, гострий, допитливий розум, безмежна закоханість у рідне слово, бентежна тривога за його […]...
- Витоки та джерела творчої наснаги В. Стуса Іван Дзюба писав про Стуса: “… Це був інтелект могутній і тонкий, і притому інтелект постійно самовдосконалюваний, самонарощуваний, з безмежними можливостями самовдосконалення і самонарощування. Зрозуміло, що за нормальних умов вони розвинулися б у такій повноті, якої годі й уявити… Підстав для його страждального життя йому б вистачило. Адже терпів він не тільки за себе, а […]...
- “Народе мій! До тебе я ще верну” (за творами В. Стуса) Є люди, що не вміють жити легко, безтурботно, тому що мають чутливу натуру та совість. Будь-яке зло, будь-яка несправедливість руйнують їх спокій, заперечують благополучне існування. Усе це перетворюється у справжню життєву драму, якщо така людина – митець, а обставини її життя зовсім несприятливі для творчості. Життєве кредо Василя Стуса виключало компроміси з усім, що вважав […]...
- Мотиви жертовності, вірності матері-Україні в поезії В. Стуса Життя В. Стуса – мов спалах яскравої зірки на небі. Різниця тільки в тому, що зірка після спалаху (як нам здається) падає вниз і зникає у безвісті, а життя і творчість поета лишаються вічними і безсмертними. Як вічна і його синівська любов до України, до свого народу: Народе мій, до тебе я ще верну, Як […]...
- “Кінці” і “начала” життєвого шляху великого поета (за творами В. Стуса) Арешти, допити, тюрми, заслання… Страшні віхи життя Василя Стуса. Вірші “На колимськім морозі калина” і “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує” написані Василем Стусом під час відбування несправедливого покарання. Надовго відірваний від рідної землі, від батьківщини, поет у далекій Колимі шукає хоч якесь нагадування про Україну. І раптом серед безгоміння, безлюддя, де “тільки сонце, і […]...
- Символічність назви збірки В. Стуса “Палімпсести” Збірка “Палімпсести” – це четверта книга поезій Василя Стуса, яку, за іронією долі, уклав не автор, а слідчі Київського КДБ. Це вони заарештували поета і забрали твори, які були записані на різноманітних зшитках паперу. Назву “Палімпсести” Василь Стус дав збірці уже потім. Палімпсести – це тексти, які пишуться на не вибіленому від попередніх написів пергаменті […]...
- Наше життя – театр абсурду (за творами Василя Стуса) Тепер ніхто не скаже, коли саме до Василя Стуса прийшло розуміння того, що правда і справедливість, про які трубили на кожному кроці, були насправді облудою, кривдою та свавіллям розбещених можновладців. За їхніми амбіціями (і це добре розумів Стус!) ховалося зверхнє ставлення до людей, люта ненависть В демократії. Чолом мудрого, далекоглядного і відчайдушного українця Василь Стус […]...
- Туга за рідним краєм у поетичних творах В. Стуса (2 варіант) Важким було життя українського поета, вірного патріота нашої Батьківщини, люблячого сина та батька Василя Стуса. Його не захотіли прийняти урядовці, для яких одкровення поета видавались ганебними і страшними, хоча насправді вони лише намагалися зняти полуду з очей українців. Разом з тими урядовцями наче й Україна відмовилась від свого сина… Стус багато років провів у засланні […]...
Твір тарас бульба народний герой.