Павло Глазовий – Зозуля

Злий, сердитий з полювання повернувся зять.
Теща зразу ж причепилась і давай пилять:
– де ти ходиш, де ти бродиш, хочу знати я!
Є у тебе жінка, діти? В тебе є сім’я?
Як субота – за рушницю і побрів у ліс… –
Зять надувся: – Причепилась, взяв би тебе біс.
– Це мене? – жахнулась теща. – Знай же людоїд,
Я ще житиму на світі двадцять дев’ять літ.
– Звідкіля ці точні дані? – блимнув оком зять.
– Як не віриш, то зозулю можеш запитать.
Закувала божа птиця у садку у нас
І мені “ку-ку” сказала двадцять дев’ять раз. –
Це почувши, зять рушницю як хапне свою.
– де вона, та клята птиця? Я її уб’ю!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Іфанко мойсей аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Глазовий – Зозуля
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.