Павло Грабовський – лірик і громадянин

Павло Арсенович Грабовський прожив усього тридцять вісім років, з них двадцять літ поневірявся в засланні, перебував у холодних тюрмах під наглядом царських посіпак. Але ніщо його не зламало. Не перестаєш захоплюватись цільністю й стійкістю революційних переконань письменника, його працьовитістю і надзвичайною порядністю.

Твори Грабовського пройняті високими помислами, які тлумачаться просто: митець повинен служити своєму народові

Естетичною програмою Павла Арсеновича можна вважати вірш “Я не співець чудовної природи”, який присвячений темі ролі митця у суспільному житті і є своєрідним продовженням думок письменника, викладених у статті “Дещо про творчість поетичну”. Грабовський розвінчує теорію “мистецтва для мистецтва”, за якою мистецтво повинно бути незалежним від суспільного життя, вільним від політики й служіння народові.

Письменник стверджує: головне завдання справжнього майстра слова полягає в правдивому відображенні життя, боротьби трудящих за свої права. Не можна захоплюватись красою природи, коли “мов ніж, вража скрізь стогін мужика”. Вірш побудовано на антитезі – протиставленні обов’язків справжнього поета співцеві “райскіх снів”, яких ніколи не може бути в умовах експлуататорського суспільства.

Читача вражають твори, в яких змальоване підневільне життя трудівника. У творі

“До матері” поет наче живе її горем та болем. Важко поетові, але ще гірше його матері, яка стогне “сама у журбі”. У своєрідному діалозі сина і матері засуджується тогочасна дійсність.

Жодного читача не залишить байдужим твір “Трудівниця”, який змальовує життя простої сільської вчительки. Вона була теплим променем: дітям – заступала матір, для дорослих була щирим порадником у скрутну хвилину:

В непогідь, стужу злиденну,

(Певно, сама сирота!)

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

Учителька померла. Що означає ця втрата для дітей та батьків? Уже ніколи не буде в їхньому оточенні тієї людини, яка дарувала їм тепло та доброту. З невимовним болем прощається село зі своєю “ненькою”: Гірко батьки заридали, Аж надривались малі. У творчій спадщині Павла Грабовського є цикл віршів, присвячених товаришці по засланню – Надії Костянтинівні Сигиді. Особливою поетичністю вражає нас твір “До Н. К. С.”.

Такої певної, святої,

Такої рідної, як ти,

Такої щирої, простої, –

Вже більше, мабуть, не знайти.

Письменник оспівує душевну і зовнішню красу своєї однодумниці, яка була педагогом і революціонером водночас. Заслана на каторгу, вона мріяла створити там школу для навчання дітей каторжан. У 1889 році Сигида стала жертвою трагедії. П. Грабовський усе своє життя пам’ятав про цю лагідну людину, заповідав покласти в його труну пасмо волосся, подароване Надією Костянтинівною.

Розглядаючи літературну спадщину П. Грабовського, аналізуючи його життя, дивуєшся, як йому все-таки вистачило сил, щоб вистояти. І все це заради своїх ідеалів! Цікаво, чи знайдеться зараз така людина, яка була б схожа на Грабовського? У наш скрутний час потрібні такі люди. Якби вони були серед наших державних керівників, то, напевне, не сталося б такої страхітливої кризи в нашій країні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Грабовський – лірик і громадянин