Павло Мовчан – Бакенщик
Що ж мені свідчать твої зморшки?
День надійшов і відійшов.
Дощ розгулявся – чорні стьожки
Гадючаться з-під підошов.
Несеш вогонь на щедру річку,
Виймаєш весла з-під пахви
І воду міриш опівнічну:
Назустріч спогадам пливи…
Ой, скільки ж там свинцевих зблисків,
А криці рясно, а вогню…
Тож смерть іздалека-ізблизька
Кропила вперту течію.
І каламутились джерела,
І гіркло на вустах пиття…
Збігла вода, по щезлих селах
Знов твердо крочило життя.
І переможцем-оборонцем
Ішов і ти – стопа в стопу,
І запікались зморшки сонцем,
Як вся твоя життєва путь.
І річка гнула хвилю круто,
І шепотіла у пісок,
Що нам вода не дасть забути
Про скаламучений ковток.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Правобіч гляну та й побачу… “ Правобіч гляну та й побачу, Як тонкосльозо скрипка плаче Над згаслим соняхом в степу І як ступає тінь незряча За скрипалем стопа в стопу. Він, наче дріт, снує жалобу Поміж стернею в три струни, І виснуть хмари крутолобі Над ним, мов круглі валуни. Лівобіч гляну – слизне річка, І в’яжеться вода в вузли, І язь, […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода… “ Підступається захват до губ, як вода, Вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило Нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, Видихається швидко прожите життя. Що не подих – солодшає в роті пиття, Прагне голос з безмежним мовчанням злиття. Павутина блакиті, почавшись від вій, Сповиває пташину на спогад в сувій. Тільки жили, […]...
- Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку… “ Ти світиш в ніч лунку Тонким осколком скельця І носиш в кулачку Пташине ніжне серце. Я знав твої меди, Дзвінкі твої відерця, І коряком водив По зачапілих денцях. Загляну в копнячок, Пригну вниз павутину – В прозорий корячок Візьму-черпну росину. І так усе життя: Ходіння і шукання, І згадки про пиття, Якого смак – незнаний…...
- Павло Мовчан – Соняхи Давно вже збігла хвиля жовтопінна І рій бджолиний в простір закотивсь, Упали соняхи поштиво на коліна… Немов землі удосталь напились. А сонце їм потилиці лиш гріє – Куди ж поділись золоті вінки? Ось ізурку скоро візьме вже Марія І виб’є з голови усі думки… І вилузає в пелену до бубки, На вітер пустить срібні лушпайки, […]...
- Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає Крізь повсть стару і бруд, На глибині ховає Окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, Ллє струмені зелені у жмені – для пиття. Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне, Кохана легкотіла, переступи мене. Лежу крижем у лузі І чую ріст трави, У рясті, як в кольчузі, Від ніг до голови… Кохана, мої руки […]...
- Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні… “ Рійба комарів в надвечірнім промінні Ізнов обіцяла днину погожу, І час мовби був віковічним, незмінним І вимагав хіба що продовжень. Навіть в канаві синя крижина, Пляшка порожня, жовта бляшанка Свідчили вічність життєвого чину, Що не обмежувавсь ніччю та ранком. А по ковбанях вода каламутна Повнилась снігом ніжно-рожевим. Тільки незрима сила присутня Зміни творила повільні квітневі: […]...
- Павло Мовчан – “Повертаюсь і я. І ніхто не затрима… “ Повертаюсь і я. І ніхто не затрима. Озирається світ на моє вороття: Рівнозначне скресанню – воно ледве зриме, Додається снаги – прибуває пиття. Покрапли… похвилинно, поп’ядно вертаюсь, Важча крок, проте легшає плоть щодоби, І сідає на мене жовтобрюшок зграя, І чіпляє лопух реп’яшків для сівби… Степ налип і обтяжує стопи, Чорний куряви стовп вироста на […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, Побачиш порожнечу сперту… Але ж, але ж… і дуб звідтіль, І гори, і скупа криниця – В ній не вода ряхтить, а сіль І […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: Для ймення твойого я випив повітря останнє, Для з’яви тебе в уяві моїй – вже повіки тремтять… Мов лопнула куля – світ збігся і стиснув довкола… Та, наче мачина, ти ходиш по жилах в мені, Розтулюю губи, холонучи в смолах, […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – На нас-бо чекають спокуси недремні: Пиття-забуття, і життя захлинальне, І день безберегий, і ніч сповивальна, Заснеш – не прокинешся, ступиш – впадеш… Рости, як травина? Авжеж-бо, авжеж… На пожир пожежі, на поглум дощам? Зігнувшись, ламатись сухим пополам? Е, ні… Як же жити? З якого кінця? Дороги розмиті, […]...
- Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, Єдиний світ, який ти іменуєш; Збігається в єдине почуття Любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч гостроребрий світ Впивається в ростучу оболонку, Збіга сльоза, затягуючи слід, Немов мороз димучу ополонку. Поглиблюється пам’яті кристал, Заламлюючи пройдене минуле, Єдине слово тихне на вустах, Немов бджола, що поверта у […]...
- Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене… “) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – Хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – Невипита смерть нахолола в напої. Життя недожите – пиття недопите з тобою! Журбою розведена радість, як сажа водою. – Не треба мені, ну не треба нічого! – Впираються в землю хрести одноногі – […]...
- Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий… “ А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, Мов запевняв: хто слуха, той щасливий, Бо нуриться свідомість у глибінь, Де, мов листок, торішня плава тінь, Зозулею забута в перельоті, І пахне м’ята забуттям в дрімоті. Але крізь шум просочувався дзвін… Він колами низавсь з усіх сторін І, визволивши серце з окуття, Нагадував […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, І ручі конюхи вже білять коням боки, І так, без поводів, пускають їх на луг. Підрізуйте вогонь, перейнятий у спадки, Розшийте житла всі і цямрини замкніть: Іде вода до нас через широку кладку, Кладіть до ніг її просту вербову віть. Бо ж це […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном крик притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, – То ж порізи – не письмо, – Мохом куриться димок, […]...
- Павло Мовчан – “За цим дніпром – є ще дніпро… “ За цим дніпром – є ще дніпро… За обрієм – моря в три води, А за народом – є народ, А за народами – народи… Земля не кругла, а похила, Бо за могилою – могила, За нею видно ще та ще… Переплелись річки, як жили, Струмочки, живлені дощем… З’єдналися, переплелися, Влилися в море-океан, Мов пучки […]...
- Павло Мовчан – Старіє час Старіє час… Не запевняй, що ні… Бо свідчать навіть зморшки на стіні І комарині протяги у рамі, Облуплена замазка на вікні, Що зміни відбулися й поза нами… Зістаривсь час у найпевнішім місці, В чутливій крапці стислого єства – Він в серце нурить щохвилинне вістря, Аби упевнитись, що ще душа жива… То лжою вжалить, а то […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, Що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека Неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, Ворсинки світла переносить джміль… Надміру світла в срібному розломі: Громадиться вгороі небесна сіль… Кущ сяйва палахкоче при дорозі, А з нього пташка іскрою зліта, Та підійти до нього не в спромозі […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, Зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, Чорно маха – обтина за стропою стропу… Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий: Звідки ці звуки течуть, як вода з джерела? Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим Простір розсовує, і порошить тінь від крила? В […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: Дуплом – верба, що я її садив, Похилий тин – паліччям недоладдя, А грядка – сухостоєм лободи… – Це ти, Павло? – спитав шкільний товариш.- Як ти змінивсь – насилу упізнав… – Хіба ж це я? де мої злитки жару, Де ті скарби, що все життя збирав? Де […]...
- Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – До глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі Необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет Підструганий, і на одну підошву – Зрівня гробки, посунувши вперед, І вшиє заполоч криваву в довгу прошву… Вологий холод, ніби вустюки, За коміри вповзає та за шкіру, Об черепи розплющені зірки Відтінюють убогий […]...
- Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, Тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка – вістрям Занозиться в горлянку, і ріже губи свист. Надміру нам життя на одиницю часу, Бо й латочки землі нам вистачило б тут, Щоб чисто спалахнуть і радісно погаснуть, Не […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, Я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною Мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – вгору, гей! У небо глибкувате Засотується все, що віджило свій вік, І камінь відліта, розмоклий, наче вата, І образи летять крізь щілини повік. Угору, вгору, вго… – в безодню, у […]...
- Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
- Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, Не промовляють – шовк прядуть, Вуста-меди, вуста-гріховні, Їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, Коли почую мови шовк, І шелестить шовками сутінь, І шиється шовками крок. Ти – солодощі й пожадання, Ти – плесо, біле від лілей, Стільник, защедрений коханням, Нестерпне світло для очей… Яким би не ішов я шляхом, […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: З’являвся то вогонь, То холод біло-синій… Хоч розрослася ти На ширину уяви, Але із пустоти З’являвся сміх лукавий… Вуста – то тут, то там – Спалахували й гасли… То жару пекота, То снігу білі пасма… Все вигадка, все – сон, І плач був нереальним: Піски, Тутанхамон І спертий […]...
- Павло Мовчан – Сніг (З циклу “Іменники”) Порідшав сніг. Крізь білу тканину Враз проступили нечіткі Хатки, зіщулені селянки І білі верби хилиткі. Кого вони чекали з ночі, Що побіліли, як стовпці, Чом в захололі їхні очі Трусились снігу пластівці? Чом вони подих тамували, До дня обернені лицем, Чому лиш я один як палець Ішов забитим путівцем? Чи ж годен […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном клич притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, То ж порізи – не письмо,- Мохом […]...
- Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
- Павло Мовчан – Бути деревом Б. Грищуку Шум даленіючий в мушлях насичувавсь Співом пташиним, З теплого отвору хміль вививавсь запашний, І виплітався, ніби струмок з-під крижини, З-поза хмарини промінь уже веснявий. А на узбіччі шляху тополі стоять гордорослі- Гнізда сорочі вінчають їм чола, Наче тернові вінки, Плоть дерев’яна на вітрі розіп’ята й досі – Корчиться в муках і вигинає рамена-гілки. […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, І час розтягнутий, мов гумовий, бринить, І підступаються все ближче друзі дальні, І, мов чаїнка в склянці, кожна мить Спливає з денця пам’яті печально. Адже прожито все – без вороття, І каяття нічого не поверне, Бо, мов полова, дні летять, летять: Порожні жмені – вивіялись зерна… Обличчя друзів в дзеркалах снігів […]...
- Павло Мовчан – Евакуація Був день, що ні змісту йому, ані форми, Зрівнялась з землею розбита платформа, І потяг розмивчатий парою жбухав, Колеса гриміли об рейки над вухом. На обшир дощу розбухало все тіло, І чути було, як у нього вганяли Важкі вухналі, прибиваючи шпали. Блукаючи плач, перебарвлений в біле, Притулку шукав у вустах спорожнілих, І пахла, як завше, […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом” 1. Оголюються ребра Алатау, Збігає сніг водою з висоти, Все вище й вище виповзають трави, Все далі й далі відхлинаєш ти… І холод розростається у грудях, І обрій відгинається, мов віть, І скочується погляд за безлюддя, За вінця дня та всіх тисячоліть. Тебе нема… хоч ти в мені присутня Незримістю, як духом полину, А образ […]...
- Павло Мовчан – дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, Аби здійснитися життям; Та розминулись – і по колу І досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов водою Сніги стікають у ярки; Ліщини кущ, що був тобою, Сахався теплої руки. Лише торкавсь – ти завмирала, А відступавсь – хиталась ти, Коли ж ішов – слідком ступала По […]...
- Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги Ніздрюваті, Від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, Для дзеркальних дерев рук не стане, аби обійнять). Як же бути мені, якщо в світлі прозори Входить промінь, а я в промінь входжу стеблом? Певна річ, розчиняємось ми для майбутніх […]...
- Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони Попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – Вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… А води ще нижчі. Та сонце ще нижче за води сіда, Щоб нуритись в темінь і шляхом очищень Пройти, як проходить краплина-звізда. Лежав горілиць, а долоні, безсило Спурхнувши, знеможено падали […]...
- Дмитро Павличко – “Зачах, згорів я до основ… “ Зачах, згорів я до основ, Та знов іде хвилина дива, Коли підкріплюється знов Душа голодна і жаждива. Це ти даєш мені життя, Це ти від ста смертей ослона! Цілюще губ твоїх пиття, Святі хліби грудей і лона. Благословенна, дорога, В моїй крові і в плоті суща. Ти вічна, як моя жага, Як голод мій, ти […]...
- Павло Мовчан – Вдовине (Повоєнне) Синіє до хати зозулине око, Сирітно, незатишно, зболено так, Що чашка в руці перехлюпує соком, Вростаючи гостро в кулак. Оце ж бо твій дім, самото-удовице: Побілені стіни, долівка німа, Крок ступиш – і зяє безодня-криниця, Вода невтоленна, шалена зима. Оце ж бо твій дім – погніздовище суму, Де дві горошини до стелі ростуть, Де дві […]...
Твір-роздум на тему вчинки людей 6 клас.