Павло Мовчан – Балада про Івана однорукого

Related posts:

1. Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: Виходять грибники з кошами, А через житнище навкіс Дзвенить лункими обручами Дитяча радість, срібна вість: До них в село скрипаль забрів, І шовк висотує із скрипки, І смутки сповива в сповитки, Всіх приторочує до нитки Веселих мандрівних доріг. Він грає воду у криниці, Блакитне скло, рожевість щік, Розтягуючи нитку криці На […]...
2. Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, І вибухли соняхи – у далині, І певність на Вічність вода засвітила У нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді з соломинки – Дароване літо усім для зажинку. Нехай спочиває душа під вербою, Що з дудки співкої зросла над тобою. Байдужий дударю, в порожньому вусі Кропив’янка спить, посивівши у скрусі: […]...
3. Павло Мовчан – Начерки до портрета Івана Франка (поема) Дмитру Павличку 1. Прихильний до тиші золочений явір Про полудень літній йому звістував, Та хмара зависла, червона краями, Хотіла, щоб швидше він в слові постав. Бо світ безіменний зливався в єдине, Недоткнутий думкою, скривджений весь, Відлунював розпач у кожній стеблині, І крикнув Іван через всю полонину: – Народе, ти в слові Тараса воскрес! Він наші […]...
4. Павло Мовчан – Нічний гість (Балада) З губ знявши усміх, мов каблучку, Він без потайності сказав, Що вчора селезнем літав, Та хтось в крило йому улучив – Бо раптом рану показав… Та ще додав, що він – криниця, Та хтось прийшов води напиться І джерело замурував… – Нутро замкнуло крові краплю… – При сухорукому багатті Криниця пригадалась раптом, З якої води […]...
5. Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, Спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – Кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, Очі в темряві купав. Слухав: Віз Чумацький їде – Сіль по небу розсипа… В очі світло натікає – Душу висвітлить твою… Обертаючи за плечі, Бачу: у очах туман… В мене ніч. А в […]...
6. Павло Мовчан – два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: Учора – далечінь прозоро-молода, Сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, Замуливсь білий день, мов пойняла вода. І небо кам’яне висить важке над нами, А очі підведеш, побачиш глибину: Там тоне хтось, маха розпачливо руками, Дослухуюсь – чутно лиш тишу крижану. Сповзає зір важкий на зазубні й щербини, […]...
7. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
8. Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, Широкий звук летить над головами, Що ледве й чуть, як цвяхи золоті Пришпилюють розковзані путі – Гаснуть в покорі крила прозорі… Вгору, Ой вгору Лине пташина зелена, В дзьобі у неї жарина із клена; Просто, ой просто стискається простір – Іскра летюча у високості. Полум’ям чистим спахне, як воскресне, Висвітить все […]...
9. Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, Але назад ніколи не верта, Перетікають тільки порожнини І зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми Висить в повітрі, виповнена вщерть Безвічним змістом… і кругліють жорна, Готові розмолоти час на смерть. Каганчик з гільзи, полотняна торба І ложка захалявна, погрібна, Щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать… Та нижче […]...
10. Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, Я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною Мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – вгору, гей! У небо глибкувате Засотується все, що віджило свій вік, І камінь відліта, розмоклий, наче вата, І образи летять крізь щілини повік. Угору, вгору, вго… – в безодню, у […]...
11. Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, Муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним Радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро розлите, П’є моє серце, п’є і несите. Сяє твій образ в дзеркалі слова – Не перейди, вільна любове! Літепла хвилі лебеді котять, Крила розсовують нові широти, Тчеться вітрило нам на […]...
12. Павло Мовчан – “Над кругом світовим… “ Над кругом світовим, Над степом самосійним – Летить пилок, летить, Запліднюючи час, Щоб ми жили життям рослинним та подвійним, Щоб до землі коріння прикоренило нас. Розлогий пройде шум, і голови схитнуться, Лиш літоросль повзуча не ляже на вітрах; Коріння родові в землі переплетуться, Минеться буревій, верхами пройде страх… І випроставши дух в поставі стебловитій, Ми […]...
13. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі… “ Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, І поле підіймав, як полотно за нитку, І павутину пряв прозору для сповитку. Жарино в жмені, жайворе пекучий! Зронися в губи, голос мій озвучуй. Впікайся глибше, швидше в серцевину, Пронизуй наскрізь, наче намистину. Летить угору тлінне моє тіло, Лиш тінь внизу лишається […]...
14. Павло Мовчан – В стручкові гороху І занімів, немов прозрів нарешті, Наваживсь зазирнути у прийдешнє, Де все хистке, непевне, Як вві сні: Моє життя було чужим мені, Бо я на мить побачив старість власну, Здригнувшися, зістаривсь передчасно… Чого злякався і чого тремтів: Ти ж і в минулому, в майбутньому житті? Ну, немічний, знесилений, ну, хворий… Та хто тобі рідніший з двох, […]...
15. Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...
16. Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – Я перехожий випадково гаєм: Хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А чи заповниш криком пустоту, Щоб обізвався голос безіменний, А чи затчеш ти нитку золоту В ткання широке і таке зелене? Побіля губ уже стоять дощі, Упали навзнак схрещені дороги – […]...
17. Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, Вода тамується і глибне; А там, де пройми голубів Стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, Що, мов забувши про тяжіння, Твоя душа летить, летить… Як в ірій пташка поосіння. І плоть, розмита на вітрах, Стеблом хитається безлистим,- Її пройма смертельний страх, Бо поклик обернувся свистом. І віддзеркалення страшне Ти […]...
18. Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена… “ Трава вереснева прощально зелена, І коник, немов з потойбіччя, сюрчить, І дзеркало ставу черленим-черлене За листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, Вичісує з лісу пташок-недорік, І, ніби кристалик, маліюча хата Сховалась в очах за ворота повік. Та залишків літа тобі не сховати: Ген півень співає, кричить звіробій, Солома співає на гребені […]...
19. Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава… “ Ні квітка безіменна, ні трава Ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива Виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях Тебе на мить в дорозі відпочити, І зір твій вгору піднімає птах, Аби в очах усе земне здрібнити. І вимиває з пам’яті струмок, Мов бите скло, якісь події, дати; Іржавий з тину виповза […]...
20. Павло Мовчан – “Любов’ю за любов не всім і ти платив… “ Любов’ю за любов не всім і ти платив І зненавистю теж не воздавав за зраду. На потім зберігав словник свій золотий, А вийшло – німоту у роті заощадив… Простіть мене, простіть, що був такий скупий, Бо навіть кругле “лю” у горлі застрявало. Оглянувсь, щоб сказать, та соляні стовпи Мені услід зі жмень палючу сіль метали. […]...
21. Павло Мовчан – Зірка Зоре моя вечірняя, Зійди над горою. Т. Г. Шевченко Розмита на бистрі Зіяла, наче рана, А скинув очі – угорі, В промінні тонкотканім Краплина, крапелька тремтить І, проклювавши небо, На пошуки душі летить До тебе лиш, до тебе… Зоре моя, житино, В нічної птахи на крилі Гориш ти, як жарина. Коли вона тебе зняла, Куди […]...
22. Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, Втиснувши в очі дві горошини, Ти підіймаєш крила на кпини, Їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету Що ти відтворюєш – власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: Кані, куріпки, крячки, синиці, Небо збідніле – страчені птиці… Вилущив з пір’я душі крилаті: Форма спустошена, суть […]...
23. Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, Що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, Вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись Твого імення, світку мій, Вуста поламані, щербаті, А в горлі – мов холоне лій. – Ко-ха-но-лу-но – ло-не – ли-не… – І серцевину обмина. Вуглинночорно, холодинно – Суцільна сіль, стіна скляна… І озираюся – позаду Вуста […]...
24. Павло Мовчан – Середжнив’я Вже повна жменя шумовиння, Зерно розпарене горить. Летить рука над гоном синім І сіє стиглі кольори. Пашня у жмені навіжено Кричить про пору колосінь, Коли дозрілля і жарінь Стоять при стеблах цілоденно. Та суть не в тім, чи є поліття, Чий буде перший хлібозбір, Важливо те, що гострий зір Стинає крутню верховіття. Бо то ж […]...
25. Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога Крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… Лиш дучка лишилась – гуде на вітрах, Мов випав сучок, і в плоть порожнясту Дощі затікають, негоди крапчасті. Чому?! – покликаю, мов знаю кого. І наче ступаю з води у вогонь. І, жару вхопивши, з […]...
26. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує… “ Летить собі зозуленька та й кує Про невтішне горенько про своє: Прилетіла з вирію – все цвіте, Куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, та дарма, Золотого дерева там нема....
27. Павло Мовчан – Гаряча дорога Розторочивсь поділ сорочки, Бо пльондравсь довго по росі: На литках споришу листочки, Під п’ятами гаряча сіль. Тепло твоє земля вбирала, За пазуху ти землю клав, І крізь сорочку проростали Пір’їни бліднуватих трав. В тобі ставало більш земного, В землі дедалі більш твого. Була гарячою дорога – Пекла підошви, як вогонь....
28. Павло Мовчан – Попід Боюсь повіки розімкнуть, Бо мене очі зрадять… Багно, калюжі, каламуть… Розковзяна осіння путь Попід колгоспним садом… А далі звивіз та гробки І глинище розмокле, Де допотопні черепки, Ніби листки пожовклі… Вдовина хата… стріха… мох… Дощі побілку змили… Пускає киби хижий лох Дню в посинілі жили… Так, час – це те, чого нема; Це – натяки, […]...
29. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
30. Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: Неміч, залисину, латку на тілі на згадку, Жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, Вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий годинник ще крутить свої коліщата, Хриплу мостину крок ще печата, – Значить, багатий – маєш всього подостатку: Затишок, житло і самоту для початку… Невідворотний дух вороття одночасно, Хвиля супротна хвилю […]...
31. Мозолевський Борис – Балада про рідну пісню То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих. Степовими кураями Налетіли, ніби круки. Рвали тіло нагаями, Ще й ламали білі руки. Потішались до світанку, Все спалили до билинки. Йшли при конях полонянки, Цебеніла кров на литки. А коли дорога пізня Відняла останні сили, Забриніла раптом пісня Та й звелася в небо […]...
32. Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
33. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
34. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, Побачиш порожнечу сперту… Але ж, але ж… і дуб звідтіль, І гори, і скупа криниця – В ній не вода ряхтить, а сіль І […]...
35. Аналіз вірша Івана Драча “Балада про соняшник” До золотого фонду української поезії ввійшла “Балада про соняшник” (1962). Це – глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Жвавий сільський підліток із щирою душею й багатою уявою пережив дивне видиво: він бігав наввипередки З вітром, рвав груші-гнилички, купався біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду […]...
36. Павло Мовчан – “Сосна, мов шлях, припала пилом… “ Сосна, мов шлях, припала пилом, Траву торішню тінь палила, І довкруг дерева ходила Стара шкапина односила. На дереві, на кінській шерсті Відбилася безбарвність дня, Через подвір’я бляклі персні Котились глухо навмання… В таку годину хліб черствіє, У запічку сльозіє сіль, І чисте дзеркало старіє, Підбивши непомітно біль. В таку годину пий хоч крейду, Розведену на […]...
37. Павло Мовчан – На перевалі осені Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям. Холонуче слово голову студить і клонить. Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти, Тільки ж назустріч – листя червоне. Обрій важкий, наче жорно на шиї. Стовбур повітря хмари вінчають, Гострі тернини тінь до паркану пришили І не пускають… Марево, видиво, дим розповитий, пам’ять прошита Дратвою літа. О, як багато нам цього світу: […]...
38. Павло Мовчан – Полювання Дні втрат і віднаходин, Дні сонячних думок, Де сміх, як бризки глоду Серед пустих гілок. Та й голова на скрузі Болить від денноти; Мисливський зір в натузі Не годен осягти Ні спотику козулі, Ні зламаних стеблин, Ані польоту кулі, Що пущено вдогін. Твій пес затято гляне У той темнавий бік, Бо ж дике око в’яне […]...
39. Павло Мовчан – Мудрість О не стреми свій лет, обмеж себе собою І визнач наперед любов свою журбою. Бо над усім завжди горує день печалі, І будеш ти один різьбить свої скрижалі… Огромлений твій слух шукатиме мовчання, І виснажений дух вгамує поривання. І, сівши на поріг, ти оком світ окинеш: Хтось квапиться, летить, та ти його не спиниш… Нехай, […]...
40. Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: Буде пух в набивні подушки; Буде сон, мов каблучка з руки, – Коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій руці, Ходить ніч біля віч по щоці… Перемовч, не злякай бубонці, Що лежать та й на правій руці. Розколовся горіх, як горіх: Де ж ті зерня незгірклих утіх? Пересохли порожні […]...