Павло Мовчан – Батькові


Проносячи шум, саморослі колони
Попарно ішли вздовж шляхів кругових…
Ти слухав і вгору підносив долоні –
Вони ж підлітали не вище трави.
Який же низенький… А води ще нижчі.
Та сонце ще нижче за води сіда,
Щоб нуритись в темінь і шляхом очищень
Пройти, як проходить краплина-звізда.
Лежав горілиць, а долоні, безсило
Спурхнувши, знеможено падали вниз;
Чи ж шум піднебесний, чи пташку ловили,
Бо знов до колон збронзовілих тяглись…
Вбираючи спиною води джерельні,
Коріння повзке ти хребтом доточив
І знав, що ступнув за межу несмертельну,
Коли у війну ще життя заступив.
З продухвини неба листочок медяний
Упав на обличчя і губи стулив.
Я крикнув за тебе: – О земле-Тетяно!
Який він безкраїй, хоч зовсім малий.
За шумом високим ніхто не почує,
Як голос незроджений в горлі кричить,
І краплі небесні по жилах струмують,
Угору рвуть руки, щоб крик доточить.
Ген, тільки вершечки трави схилитнулись,
Зненацька колони угору знялись,
І пригорщі, повні землі, сипонули,
Піднісши вузласте коріння увись.
І ця запороша, мов хмара, відлине,
І ти ще зведешся, щоб знов впасти ниць,
Аби все земне увібрали краплини,
Що світяться маком на денцях зіниць.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Україно завдивлбюсь і твої зіниці.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Батькові