Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці… “

Березо, мальована сіллю по шибці,
В тобі лише очі і можуть гніздиться.
Вершечком співка, марев’яно-прозора,
Ти, ніби сорочку, іскинула кору –
Вона біля стовбура зібгана тінню,
І думка з мовчання, неначе з одіння,
Звільнилась – лунка, прощавальна і гостра,
Прошила навиліт посріблений простір.
Ще тіло похмільне від любощів ночі,
І світяться плечі твої непороччям,
А в жилах гуля моя іскорка крові,
Світи сполучивши, зав’язує нові.
Вуста випромінюють світло рожеве,
Бо ще не давали імення деревам,

/> Бо ще не назвали це срібло снігами…
Та вже деревина зросла поміж нами.
З грудей її видихав, висльозив, вирік,
І сам коло неї ізмаливсь, не виріс,
Обличчям зчорнів, наче ночі напився,
А очі закрили долоні, мов листя…
Бо соромно: ні, не за тебе – за себе,
Кохання гріховне, любашне, ганеба…
Весняного цвіту терпкі плодоноси,
Бо в зав’язях світу присутня і осінь…
І як же не думать мені про опісля,
Якщо тій березі в очах моїх тісно…
Росте вона сіллю, і… лускає шибка…
І вже мені, люба, нічого не видко…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Громадянська лірика-це.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.