Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане… “
Біло-рожеве на синьому тане
І розмиває віт чорноту.
Вростки айви, мов розтулені рани,
У забутті п’ятикутно цвітуть.
Рани весняні бджоли лікують,
Біль замовляючи гудом своїм.
Біла пелюстка у синю півкулю
Пада й сколихує приспаний грім.
Раптом свідомість моя сколихнулась,
Чад вдарив в ніздрі,
І висотавсь дим.
Камінь розпечений в чорну півкулю
Падав, і ти западавсь разом з ним.
Біла півкуля сонцем залита…
В чорній півкулі вичахлий жар.
А поміж ними попелу плити –
Час ліг віджитий – шаром на шар.
Білі пелюстки з жовтим маслаччям
Перемішались, згорівши дотла.
Суцвіть айви ще рожево-гаряча,
В тілі твоєму ще досить тепла,
Щоб міг у пазусі камінь зігріти,
Кинуть, знеобачки будь-кого вбить…
Ти ж бо зумів вже давно відітліти,
Та не спромігсь спалахнути й на мить.
Попелом теплим шкура набита,
Серце ж згоріло давним-предавно,
Тільки й зосталось –
Сучком прохромити,
Витрусить геть те сухе порохно…
Пада під ноги біла пелюстка,
Ніби єства відітлілого тінь.
Цятка тепла на хвилинку загускла
Відблиском білим на чорній плиті.