Павло Мовчан – Біля дніпра

– Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! –
По складах переносимо власні ймення на той бік,
Де іскри святкують свою нетривалість,
Блукаючий дим назустріч підводиться тихо,
Високе полум’я, високий дим, і ми високі.
Сягаємо один одного і рівність свою відчуваємо
З березовим вітром,
Що носить пригорщу солов’їв і не знає,
Де їх посіять…
Рівна земля під ногами – видно за обрій.
Рівна дорога кінцями на обіч:
Підеш ліворуч – знайдеш відлуння,
Праворуч підеш – мовчазний камінь,
Але всюди-усюди знаки на твою присутність,
Бо всюди з тобою простір…
І всюди крилом ти відділений від неба.
– Еге-гей! –
Змикаєш губи, і стільки в тобі тих слів, стільки
Неназваної радості,
Що пальцем виводиш її на глині, гострієм на камені,
Вогнем на бересті…
– Гей! – І клич даленіє до крапки.
– О-ой! – в стрілу розгортається вигук,
А поміж тими крапками – стільки можливостей захвату,
Така вірогідність бути променем,
Що ділиш простір на “все” й “порожнечу”
І швидше вигадуєш слово “сумнів”…
Гасиш багаття, заповзаєш в спальник
І думаєш наостанку,
Що треба перевірить перемет на світанку.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Біля дніпра