Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям… “

Болію днем, і жовтим листям,
І стиглим окликом лелек,
І променем стерильно чистим.
Розмірено, з лицем байдужим
Іде орач на переліг.
І розпачно регочуть ружі,
Спинивши в осені свій біг.
І все збігається до кола,
Сегмент дозрілля все змика;
Обциркулювавши жовтнем поле,
У центрі спиниться рука.

Все зовні стале, все незмінне:
Рідкі штахети вздовж доріг,
І трухлих верб легкі коліна,
Що впали тиші на поріг,
І сонце, що веде в глибокість
Закляклих, зляканих шибок,
Привісивши над ними збоку
Проміння жухлого пучок.
Все віддзвеніло, перезріло,
Перегоріло нагло все.
І тільки зморшок квапні стріли
Скородять вигасле лице.
Втопивши в себе погляд зранку,
В своє коріння мовчазне,
Спить джерело під колисанку,
Розписану осіннім днем.
І так, відлюднений, відбитий
Вишневий кружеля листок:
Не втрапить прямо залетіти
В спустошений душі куток.
Я з п’ястуків розсипав пальці
На тишодарний фіолет,
Щоб розгадать на літній скалці
І свій незрозумілий лет.
Але листок, як голка, тонко
Прошився наскрізно – і скрес
Крізь сонценосну оболонку
До синіх весняних небес.
І сутність я збагнув раптово
В чіткому обрисі листка:
Все в колі вічному невтомно
Рука всевладарки змика.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям… “