Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей

Брате, холодом бузковим змальовано шибки,
І щебечуть загадково красномовні ластівки.
Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир,
Засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”.
І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей –
Тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей.
А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі,
Лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі,
Бісівство в міхах роздутих, пересипане вогнем.
Тс-с… Хіба тобі не чути? Їде гість, спішить за днем.
Та звідкіль кому тут взятись, зав’язатись, як сльозі,
Якщо дерево крислате на одній стоїть нозі
Біля дальньої могили, що у землю увійшла
За десятки літ жалоби од весняного села.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Олександр олесь вірші ти неприйшла аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.