Павло Мовчан – Будень

Благословен будь, день, сльотавий та холодний,
Коли в шибки так дме, що навіть чути свист,
І ти немов завис над хланями безодні,
Намоклий і важкий, як той дубовий лист.
Та чути глибину майбутньо-неземного,
Що аж холоне кров, і музика луна –
І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги,
І зусебіч гуде гудюча глибина…
І розумієш ти не розумом, а страхом,
Що кожен день тобі дарований, а ти,
Ущільнюючи плоть, як панцир черепаха,
Забув про радість мук і солод гіркоти.
Як вариво з трави – пісне і несолоне,
Були для тебе дні буденні, дощові…
А музика луна, і в жилах кров холоне,
І дощ пряде, пряде повісма сирові…
І дивиться бур’ян очицями росиці
На кошли сизих хмар і мокрого грака,
І западись в той зір, щоб в землю подивиться,
Бо чути дзвін лопат і мову молотка.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Будень