Павло Мовчан – “Був день – пам’ятаєш плазучого змія?..”
Був день – пам’ятаєш плазучого змія? –
Виткий, холодкавий, похітливий весь.
Імення твоє було інше, Маріє,
А клен той же самий – він знову воскрес.
І легко було нам траву розгортати,
Холодну суницю шукати на двох
Й не знать, що за нами пильнуються чати,
Що погляд хижацький до спини присох.
Пригадуєш, яблука в круглих долонях
І трепет, що пальці негнучі пойняв,
І цвів понад міру спалахнутий сонях.
Він вдруге зацвів… і обсипавсь на днях.
Хіба ж все минулось?.. Ще ж літо триває,
І трохи відсунуто пам’ять вперед.
Давай, мабуть, зійдем з п’янкого трамвая
І птиць паперових пошлемо у лет.
І може, ще знайдемо ягоду пізню,
Оту солодинку, що зводить уста?..
Дві стежки в траві протолочимо різно,
І ягода в жменях… та тільки не та.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Криничний день Криничний день як для почину Відкрив джерела ворухливі, І вісник сонячної зливи Квапливо крила золотив. Поклавши відтінь самоти На тихе лоно полонини, Світ прокинувсь: Без дударів і без трембіт, Лиш тихошепітний політ Вірла, змалілого в краплину, І світло, світло без упину, І сонцеявлена людина, Що творить собі інший світ. Біжать від неї у недеї, В […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
- Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...
- Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, Де все доцільно-чинне, Небарвиться, линя Оздоблення рослинне; І сиплеться тинька, І пада позолота, І пишнота зника, Мов увійшла скорбота, – І де не запряде Очима – там розруха… Лункий вільготний день Неначе себе слуха: Десь дерево дуднить, Хтось пакола рівняє… І павутинки нить Вуста перетинає… Собача гавкотня З людськими голосами Торка […]...
- Павло Мовчан – день листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: Та ж солод роздають по крапельці із річки, І хилиться листком гречаний запах свічки До уст тобі, до ніг, де порох вироста. Де шовк трави? Навіщо тут німиця Дрібненько зацвіла, мов кропива глуха, Й почата вздовж дощу півколом ораниця Навіщо швидко так від млості засиха? Насінням сон-трави у мене жмені […]...
- Павло Мовчан – день запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, День зміщення часу, запилення сосон, Який був можливий отут – більш ніде, День сонця й вітрів безголосих. І буйволи в річці, немов валуни, Чорніли, бурунячи воду. І сходив чабан на поріг кам’яний, Немовби долав перешкоду… І тіло моє, горілиць на піску Простерте, – пилком покривалось, І слухало спиною землю […]...
- Павло Мовчан – Вже день затулений березою Вже день затулений березою. Яка навстіжність! Ніч близька, І рогозою жовтолезою Узброїлась моя рука. Не підпущу, хай крик відкотиться! Поставлю свічку на поріг… Та в’яже ніч-невідворотиця Повісмо скрадливих доріг. Не промине, як чуже свято, Надійде, стане – лий вогонь Тонкою цівкою вкруг хати, Навколо імені свого. І чуєш, як в твоїх засіках У ланці в’яжеться […]...
- Павло Мовчан – З ночі в день і навпаки (З циклу “Музейні експонати”. Вдивляючись в малюнки Гойї) З’ява свавільна, нічна, самородна, Нащо щоночі приходиш у сон, Ще полишаєш у грудях холодних Крицю чи танучу кригу на схрон? І, закувавши мене у кольчугу, Голову втисла в іржавий шолом – Знати червоні кільця та смуги, І поясок перекреслив чоло… Інше життя проживаю щоночі: Сон стає дійсністю, […]...
- Павло Мовчан – “Заднився день, і слух навикло… “ Заднився день, і слух навикло Перебирає зерня слів, За іскрами дими безликі Випурхують із димарів. І світло свідчить про звичайне, Очам перечачи на зло, І розпадається в звучанні На друзки срібне джерело. І погляд радість прозріває В краплистих блищиках роси, І вітер котиться по травах В немеркнучу студену синь....
- Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний… “ Посланче осені, день многодарний, З просині дивишся поглядом карим: В річці глибокій світиться свічка, В нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – Голка вогненна у безконеччя; Там ледве й видко золота злитки… Стиснувши міцно голосу нитку, Глибше пронурюй скло захололе, Входь і пронизуй коло за колом. Ввійдеш в початки, в крапку джерельну, […]...
- Павло Мовчан – “день риштований шелестом лісу… “ День риштований шелестом лісу – Підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, І рука розгортає єдвабну завісу, Навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, Жінка зв’язує тіні у жмут. І лежать валунами розмлоєні коні, Утопившись в траві і звільнившись од пут. А ген там, попід гай, де з тонких соломинок Дітваки видихають блакитних синиць, […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… “ І день навстежень, і очі – Розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, І в пам’ять вростала саманна оселя. Тепер, як одвірки – вузькі, клинцюваті, Не пройде крізь нас ані тин, ані хата. Як вушко у голці – ледь світиться око, Щоб свідчить щомиті […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
- Павло Мовчан – Щільність Довільним кольором зелено Поля похилі узялися; Не тішився, бо довкіл мене Була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, Хоч у ярках сніги таїла. А ти в повітрі віддзеркаливсь Березяно обличчям білим. Тепло циганськими губами Торкалося щоки зрадливо… Весна підшита холодами І смушком пірчастої зливи… Хоч з соняшника сніг обсипавсь, А в стільниках розтала крига, Та […]...
- Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів… “ Спливає цегла в глинища з соборів, Та тінь хреста літає нерозтанно, І погляд підіймається угору, Де клен росте розпачливо на бані. Ти нас відкинувсь? Ми тебе – зреклися? Вінча безглуздя храмова руїна. Зливаються у нуль цегляні числа,- Ми ще живі, та мертва вже країна… Вростає корінь в помисли високі, З руїни духу випиває силу; Собор […]...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо… “ Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, Про те, що давно розпорошено вітром; Зажди, це ж ти сам пороздмухував листя І хмари, як пух, розпустив волокнисті. Чого сумувати, з якої потреби? Піднімемо вгору обтяжене небо. Опізненим цвітом зласкавимо очі І станем ось так, як будяк на обоччі. Чи стане снаги і в морози радіти, І всіх […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, А чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, На рукаві пилок, як на крилі… І голос супроводжував гудючий: “Куди ти, чоловіченьку минучий, Куди ти йдеш, пошукуєш чого? Куди несеш у рукаві вогонь? Куди ти йдеш – попереду ж зима, Вона ж до кістки все […]...
- Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, Ти піднесешся на вершок величчя: Попереду на ширину зітхання Триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду – ворони – піднялись На висоту, на ту, де звук холоне, Хоча пісні вивержуються з лона. Блакить осипалась, запорошився слух, Струмує промінь поміж хмар, мов пструг, І вище на щабель […]...
- Оксана Кравець – давай розіб’ємо весь посуд Давай розіб’ємо весь посуд. Давай стрибнемо з парашутом. Давай не звертати уваги на побут. Давай сьогодні підем іншим маршрутом. Давай зробим дурниці. Давай заб’ємо на пари. Давай купим суниці. Давай будем ходити по дорозі, до біса тротуари. Давай співати в маршрутці Давай я тобі нафарбую рожевим нігті. Давай я буду в твоїй куртці Давай вип’єм […]...
- Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо… “ В гіпс відлилося, захололо Минуле, що було – ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, Що від випадку без порядку В тобі, якому ні початку, Ні краю – вічен, мабуть, ти! І перемішані світи, Як зерна в давньому засіці. Де ти не був, в якому віці? Чи ти на лови не ходив, Чи в оці чистої […]...
- Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
- Павло Мовчан – доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, Вільшина порошить жовтавий пилок, Доцільно біліє суха бадилина, А поряд пронозить шиласта зелина Знекровлений снігом трухлявий листок. Димок свердлуватий буравить повітря, І запах сколихує приспану млость, Бо ти відхилявсь від доцільності світу, І, час згайнувавши, змарноване літо Торік літаком доганять довелось… Старі евкаліпти зеленим дозвіллям Втішали; та й […]...
- Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо… “ Чи відійшло, чи захололо, Чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, Що від випадку без порядку В тобі, якому ні початку, Ні краю – вічен, мабуть, ти! І перемішані світи, Як зерна в давньому засіці. Де ти не був, в якому віці? Чи ти на лови не ходив, Чи в оці чистої води […]...
- Павло Мовчан – Відтворюваність В захваті літньому крила блаженні Срібло вихлюпують з світлих дзеркал, І розвивався голос зелений, Ніби сам янгол мене покликав. І озираєшся: тут я! У полі! Зором суцільним і слухом вже став, Мов рознизалися обрійні кола І позосталась одна висота. Лопнула плівка, що об’єм тримала: Ти розповсюдивсь, і світ розволіксь, Розпорошилися крові корали, Зелень зі світлом […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Змія Змія рослинна й кущувата, Змія покручена й слизька, Мов мокра палиця картата, Співає хлопцеві в руках. Змія, мов рожа, гребеняста Росте з-під каменя кущем. Слова рослинні і хвилясті Злітають радісним дощем. Мов папороть, перед очами Стає прапервісність твоя. Ти ще рослина, ти ще камінь, Тебе обкручує змія....
- Павло Мовчан – “Коли щезало запинало… “ Коли щезало запинало, То вимальовувався світ: Мідяно-блискітне кружало На чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, Як тло для спогадів про літо, І вітром вибитий сучок, Що ледь примітив. Коли ж я око притулив Аж до паркана: То барабанили в столи Тугі каштани. І те, що мало назву “сад”, Розчленувалось На ряд столів, каштанів ряд […]...
- Павло Мовчан – Пам’ятати? Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню: Всякого непотрібу в іскрах нафталіну… Шапка-смушка, драний кожух, Пір’я на подушку, зваляний пух… Наповіщо дати? Числа та віки? Хто сукав на кого в гніві кулаки? Боніфацій? Генріх? Альберік? Євгеній? Злиплись в нісенітницю всі чужі імення… Підступи і змови, зради, знади, кров, Пастки, хаполови – хто кого зборов? Фрізи з Едуардом? […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав… “ Прорізався промінь і даль розпечатав: Кругліють на пагорбі сірі ягнята, І стежка невмітно повзе до воріт, Де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, І мох проростає у кожному слові; Рукою ведеш по гранітній скрижалі – Гладенька, немовби і слів не бувало. Іржа доїда на надгрібках розп’яття – Чи то за життя ще триває […]...
- Павло Мовчан – “Срібна кров… “ Зникає слово в тишині, і слід сріблястий гине; Себе ти видихаєш щороку – не злічить Тих близнюків, що шнуром прив’язані до спини, І кожен за тобою слідком біжить, біжить… Ти озирнувсь – позаду в замет останній пада, За ним наступний миттю коліна в сніг схилив… Вперед біжи, вперед, бо згинуть всі дощаду, Та ніг не […]...
- Ліля Колісник – давай з тобою ми побудемо нестримними? Давай з тобою ми побудемо нестримними? Давай любити, як маленькі діти. Щоб вечорами, коли буде зимно нам, Змогли серцями одне одного зігріти Давай-но бігти по веселці в небо, Давай купатися під пестощами зливи. Я б не змогла всього цього без тебе, Та і без тебе все це неможливо… Давай ловити подихом весну! Переплітатись з нею […]...
- Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “ Овиддя, вітром не розмите, Розпасяно в теплі лежить, І золота стеблина жита Благословля серпневу мить. Зійшовши з самого вершечка Небес високих, впало вниз Дзвінкого простору кілечко І нанизалося на спис, На гострий спис соняшничиння, На вістря жовтого стебла Дзвінка вже нижеться калина, Намисто літнього тепла. У кожній бубці гусне сонце, В клубки згортається трава, І […]...
- Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою… “ Криниця. Стану над водою, Уп’юся суттінню густою, І відра попелом ущерть Наповняться. А ніч, як смерть, Все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. Лиш при вогні будеш радіти, Що не минулося ще літо, Хоч смутки виникли й жалі. Вогонь на тихому крилі По колу поле облітає, В глибокі відра зазирає, І ставить мітки […]...
- Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, Понад водою голубою Ширяв уже пожухлий лист І застив літо сам собою. Вода засмучена була, Бо скаламучена дощами; В ній мокло білих два крила, Що небо зменшили над нами. Відбитий прохолодний день Дививсь на вимиті обличчя, Не віднаходячи ніде Слідів минулого величчя. Погнуті списи комишу, І хвиля, здрібнена на скалки, І […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне… “ У воду мінливу задивлений, в плинне У струм безупинний, в якім розчинивсь, Нарешті збагнувши, що ти – крапелина, Яка щохвилини струмує кудись… І спільно з тобою в єдинім потоці І верби пливуть, і пташки, й очерет; Відбився весь світ у біжучому оці, І ти сам струмуєш назад та вперед. Назад – до початків, вперед – […]...
- Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
- Павло Мовчан – Туман На тин натикався туман благуватий І кілля трухляве, мов зуби, хитав Та все наближався щомиті до хати По стежці, яку із давен пам’ятав: Примарний єством, та присутність відчутна, – Він, світ поглинаючи, пам’ять стискав, Наліг він на двері плечем всемогутнім- У дошці зосталось гніздо від сучка… Якась невиразність, розмитість суцільна, Якесь розпадання того, що було, […]...
- Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід… “ Вони тікали через чорний хід, І гіпсовий білів позаду слід. Висаджувалось шкло розбите з рами Безкровними плечима та руками. І гіпс волав, і голосила бронза. Куди вони тікали з залу – хтозна? І арматура, скручена венозно, Знов випрямлялась, проломивши гіпс. І під ступнями скреготав морозно Скульптурний шлях, історії ескіз. Вони втікали… А в парадні двері […]...
- Павло Мовчан – “Медова розкіш тих чекань… “ Медова розкіш тих чекань, Як суцвіть заіскриться, Як сніжна бджілка з трепетань Злама прозорі крильця. Уже розквітини пахкі Вляглися в зір барвисто, І солод рясно наокіл Розпорошивсь зернисто. Мені ятрив узяток глузд, А сурми недріманні Кріпили бджоляний союз З тонкими пелюстками. Ось пролунав бентежний клич Та й скоро захолонув, Лиш дрібно тіні потекли По мідяних […]...
- Ліна Костенко – Осінній день, осінній день, осінній! Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав – нема мелодій…...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного… “ Блакитне додалося до блакитного І засмутилося – Пригадалось літо, Мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, Щоб тебе торкнутись… Та що слова? Я розповім руками Про жалі минущі, немов сліпець. Хай розповідь недовга, Мов отрути шлях до серця, люба… Життєву рану я губами стисну, Щоб сіль не сипалась І час не запікався. […]...
Твір опис картини запорожець.