Павло Мовчан – Цар природи

Золота маска сонця впікалась в обличчя:
Запечатувавсь дух, очі піт роз’їдав…
Та й висока ж ціна за дешеве величчя –
Знеосіблений лик, зверху плівка тверда…

Облягає всю плоть золота оболонка,
І стає захисною глуха нагота;
Затікає за шкіру розтоплений тонко
Для увічнення тіла безсмертний метал.

Та з’єднатись не може життєва тканина
З цим нетлінним литвом та з байдужжям його;
Гине в стисках металу рухома людина –
Кожен вигин душі обпікає вогонь.

Крізь прорізи очні можна викричать муку,
А крізь щілини губ можеш видихнуть гнів,
Бо живцем запікають у форму спонуки,
Та ж не викричить розум розпечених слів.

Навіть м’яз не здригнеться під плівкою страху,
Кожен подих в легенях роздмухує жар.
Збігло сяйво з цих лат, позосталася бляха,
А в ній попіл, ім’я ж йому – цар…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Цар природи