Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра”


Від звуків у небі лишаються смуги –
Вони так повільно за вітром летять…
Ген – голуба туркіт, он – щебет вівсюги,
А ген – на блакиті чий звук, мов печать?
Скріпивши повітря, насичене киснем,
Сидить нагогошений птах і мовчить,
І в аркуш небесний вже й звуку не втиснеш,
І крик не запишеш в холодну блакить…
А птах той пильнує, очиськами блиска
І дзьобом штрикає повітря, мов віск…
Який попільнастий – не птах, а пташисько,
Та ще посміхається мудро, як сфінкс.
– Гай-га! – але він ані зрушив,
Лиш клацнули ножиці дзьобу страшні,
Він щось відхватив – чи серце, чи душу,
Бо порожньо стало у грудях мені.
Чикригнув ще раз, і дня як не стало:
Згорнулась блакить в календарний листок.
Лиш пір’я навколо, як попіл, літало,
У вуха ж цідивсь лійкуватий пісок.
І як я забув, що є слово спасенне,
Що згорнуться крила і зменшиться страх…
Лиш вимовив “завтра” – і світло священне
Уже розгорілось на давніх вітрах.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір опис лісу місцевості.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра”