Павло Мовчан – Читаючи “Божественну комедію” данте Аліг’єрі

Тут мова лиш заводить нас в обман:
Бо наш словник ще дуже невеликий,
І розум завузький збагнуть цей стан.

Данте

1.

Сплелись слова – було словозмішання,
У плутанині вичахнув і зміст.
А перша літера в абетці – вже остання,
Господарем непроханий став гість.
І день розсипавсь, даль розшарувалась,
І води на волокна розповзлись,
І вигуки, як тиглі для металу;
В них олово і бронза налились.
Заповнились пропалини повітря
То глиною, то димом, то піском,
І дерево, блукаючи сирітно,
Ходило з тінню, наче з патичком.
Дверима став будинок до смеркання,
Заплющивши очиці-сліпаки,
А в ньому дохиляли по останній
Краплині оцту з чарок пияки.
А в центрі пекла за столом господар,
Сидів владично з келихом в руці,
У нього з губ зривались всім на подив
Не звуки, не слова, а пухирці.
Цідилася крізь вікна синя сутінь,
Фарбуючи обличчя мовчазні,
Зливались знеосіблені присутні,
Існуючи множинно в однині.
І раптом протяг двері розпанахав,
І крізь розбиту шибку у вікні
Тіла присутніх, начебто комахи,
Закружеляли, зникли вдалині.
І слідкома летіли, мов лушпини,
Слова полузані і звуки-дрібняки,
І западались в чорну горловину,
Де все мішалось: землі та віки…

2.

Вивітрюється зір: піщинка по піщинці,
В заглибинах очниць зав’язується ніч,
І спорскує луна по

чорній волосинці
Краплинами смоли у глибину сторіч:
– Еге-ге-гей! – ніхто не озоветься
Тремтячим голоском чи сміхом молодим,
З роззявини землі проклюнеться джерельце,
І звуків пухирці піднімуться з води.
Безодголоса твердь, байдужа до волання, –
Її не пройме крик, ані новітня вість,
І тільки пустота луною на мовчання
Та шерхом сторінок на поклик відповість.
Пощо мені той рай? Тремтіння чую в пальцях…
Вогонь легень повітря перетопив на скло.
І видихавсь, мов спирт, весь голос у горлянці:
Не викаже того, що десь, колись було.
… Любові гіркота і солодь полуниці,
Відпочиванські дні і муки престрашні.
Метеликом душа, насаджена на шпицю, –
Мов флюгер, – кружеля в шкляній височині.
Пухирчиками в склі застигло данта слово,
І, наче в зільнику засушений листок,
У товщах скла відбивсь той образ загадковий,
Та капає смола, і тоншає льодок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Панас мирний лихі люди переказ.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Читаючи “Божественну комедію” данте Аліг’єрі