Павло Мовчан – далеке-дитяче

Вогнем смичка обпалено горшки,
В затишку срібному цвіркун снує кубельце,
На конях синіх ручі дітваки
До ставу йдуть – брязкотить відерце.
Вишнева спіль на глиняній стіні,
Химерна тінь – то сутінь на коні.
А стукіт кутий! – в сіно загрібайся
Або очима в небо розростайся.
Солодкі губи, бо солодкий страх
Веде до згуби під відкритий дах.
Там срібна нитка, довга, шовкопрядна,
Вже обвива… Я – кокон безпорадний.
Мохнаті ноги ходять там і тут,
Рогів цапиних роговіє жмут,
А сіно, наче решето, діркасте:
Із нього можна випасти й пропасти.
І подоросліть можна до світанку,
Коли усе прозоріє, як склянка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – далеке-дитяче