Павло Мовчан – достойний матеріал


Тривале відлуння виснажує висохле горло,
А слово потяте членується часто і дрібно.
І звуки в кубельцях звиваються чорних,
І тиша стояча свічадо затягує срібне…
– Верніться! Верніться! –
Складаю з відлуння благання,
Бо голос обсипався листям осіннім…
Та вже ж відбулося прощання останнє,
І зустріч можлива лише в сновидіннях…

О Боже, чи, може, шкодуєш потульної глини?-
У Глинищах наших ще глею доволі –
Візьми воскреси їх і час почленуй на години,
Проте не вертай їм прожитої долі.

Візьми відтвори їх з розбитої рухом дороги,
Допоки ще пам’ять моя зберіга їхні риси;
Колеса місили, копита топтали заміс до знемоги, –
Терпляча земля, щоб ліпити людей, подивися.

Дорога терпляча, слухняна, безвічна й далека –
Її поснували солом’яні жили.
Велика, прихильна до всіх, чорногрека.
Достойна вона, щоб з неї і Бога зліпили.

– Михайло! Палажко… –
Відлуння вертає імення…
Дорогою їдуть глухі поїжджани.
Повітряні хвилі змивають обличчя священні,
Під колесом гострим земля розтулилась, як рана…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Філософське осмислення собору як симфонії величі народу.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – достойний матеріал