Павло Мовчан – досвід


Нерв пам’яті, оголений літами,
Вже занімів, і біль давно ущух;
І пагорб часу, мов замет, розтанув,
Розмив сліди щоденних завірюх…
Що ти вчинив за дні своєї плоті
Для ствердження покладених чеснот?
… І німував, і віддававсь скорботі,
Ятрив байдужим пустослів’ям рот?
Чи вдосконалив серце у стражданні,
Зусилля множив, може, на думки?
Чи так і жив, збігали дні недбайні,
Вивітрюючи ніжність із руки?
Чи ж вирок долі свою чинність збуде,
Якщо комусь ти звіришся в словах,
Що ти зробив, щоб склали дяку люди,
Щоб твоє ймення стигло на губах?
Ні, ще не пізно долю обігнати,
Для добрих вчинків кожен має час,
Людині кожній не минути чатів:
Чи бути злу – залежить те від нас.
Ще можеш комусь кров свою вділити
І вихопить дитину з-під коліс,
Ще можеш, можеш так життя прожити,
Що вділиш комусь радість замість сліз.
Тож до людей іди хутчій відкрито,
Їх клопоти на власні оберни,
Бо задля інших тільки й варто жити,
Якщо життя черпати з глибини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир моя любимая прырода.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – досвід