Павло Мовчан – дві росяні краплі

Лопушана долоня виважує чисту краплину,
Успадковану з ночі – цей скарб над скарби;
Як і ти, я стою нищуном коло тину
І стискаю у жмені таку ж крапелину,
А над нами кружляють хапкі голуби…
– Мамо, нащо ота жалива кругом хати,
Дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? –
Не надбав я нічого, а стільки вже втратив,
І розібраний геть, наче тин на паліччя прочан…
Той сорочку узяв, інший думку чи слово,
А той барви забрав, інший – гідність та честь…
В жменях – листях – роса… В жилах крапелька крові,
Що по нитці чорнильній по скроні тече…
Але й досі ще котиться тілом відлуння,
Пам’ятає єство гострий спалах і струс:
Обібрали мене… чи тоді ж як заснув я?
Чи тоді, коли в землю по пахви угруз?
Але ж іншим збудивсь: з відчуттям, що багатий,
Бо перлина в губах і перлина в руці, –
Промивається зір – забуваються втрати,
Лиш від крику лишаються в горлі рубці;
Невтоленну жагу і пожадливість плоті –
Все відкинув! – стою, як останній кілок:
Крапелина в губах – намистина у роті,
Білозубо сміюсь, мов гороху стручок!
Та під кроквою серп дрібнозубо сміється,
І все нижче заточують лет голуби…
– Заберуть, заберуть, – чує крапелька серця, –
Заберуть, моя нене, останні скарби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – дві росяні краплі