Павло Мовчан – Ім’я

І суцвіть, і пилок, і срібна труш
Гуляли вихором і порошились в хату,
Де дзвінко так лупало обіуш
Ім’я твоє гірке, немов прокляття.
І по складах годинник на стіні
Ділив його, повторюючи всоте,
І, мов бджола у склянці, у мені
Воно гуло і радісно, й скорботно.
– Невже ж це ти, Марієчко, невже? –
Кажу, немов роздмухую жарину.
І, губи розщіпляючи ножем,
Твоє ім’я виймаю, як вуглину.
О як мені… і що мені чинить?
Така жура, така мені скорбота:
Що не дихну – спалахує, горить
Повітря літнє полум’ям у роті.
Але й мовчать нестерпно, то й кричу,
Щоб вгамувати біль, стлумити ймення:
– Марі-єчко! Відлуночку! Почуй!
І попільгуй усі мої щодення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Розповідь мій робочий день.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Ім’я
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.