Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном клич притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, То ж порізи – не письмо,- Мохом […]...
2. Павло Мовчан – “дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині… “ Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині: Тебе замкнуть ось-ось морози у крижину… Дзеленькнули ключі, і серце защемило, І стиснулось вночі до крапки твоє тіло… Отвердли подих, звук, горіхові долоні, І скойками накривсь – всередині солоний… А шкіра на траві – немов чужа сорочка, Ізменшивсь об’єм твій: піщинка, Болю точка… І вивернувсь, позбувсь уяви та […]...
3. Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, Сувої споминів і втрат, Гарячо-журний снігопад, Можливість зрад, Можливість волі, А під очима накип солі – Чи ти повернешся назад? О доле! Коли? Бо думка йде вже навпрошки – Я не спішу і спотикаюсь. Воскресни усмішкою вмить! Чекаю…...
4. Павло Мовчан – “Я сам собі тісний… “ Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, Як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску Мурашки заповзають, Так в мене Входять зорі Через очі сірі. Не можу розмістить В собі все до ладу. Не можу розмістить В собі себе самого: Уперто-довго Своє мізерне “я” Протиснуть в рамці днів своїх не можу. […]...
5. Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; Плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш Широку борозну – через усе село, І в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, сівалка пропливла – Бруківку стерту затягла смола. І, стріпуючи з крил травневий мокрий сніг, Крук поривався в лет, але злетіть не міг… Він глянув з докором виразно у мій бік […]...
6. Павло Мовчан – Гранат (східні мотиви) То кружевнії, білі вії Обсунулись, як снігопад. І бруньку уцілілу сад З пекучих виніс сніговіїв. Сніг збіг, Відсніжився назад, Відхилиталася галузка, І крапля громова загускла В розкішно-визрілий гранат. Це та сльоза, яка замерзла На вербній гілці в сніговерть. Її я упізнав одразу, Бо кров’ю виповнена вщерть....
7. Павло Мовчан – Архип Тесленко в Харківцях Диму, диму сьогодні в мене в хаті було. З листа до М. Грінченка В холодній хаті протяги та цвіль, Сухар щербатий, смуток звідусіль. В холодній хаті важко однувати, Аби собі зап’ястя не розтяти, І, впершися очима у вікно, Розлити зір на біле полотно… В порожній хаті хтось сльозу зронив, В порожній хаті свічку запалив, В […]...
8. Ольга Анцибор – Крізь снігопад… (переклад з Андрея дементьева) Крізь снігопад Пробився ранок. Дерева тихо так стоять, І, засмутившись наостанок, Готуються убір мінять. І серед чарівного бігу Всі щастям спільним сповнені, Із білого полону снігу Вступаєм в царство тиші ми. На лижах ти летиш неначе У тишу снігу- Навздогад. І я тебе уже не бачу Крізь снігопад, Крізь снігопад....
9. Павло Мовчан – На воді Виводить місяць сині тіні На шир, торовану удаль, А довкіл тебе білопінно Ласкавиться лунка вода. Присвячуєш живкому плину Свою тривогу і тепло, Лягають хвилі полохливі, Як павутини на стебло. Каблучка місяця черлена, Маліючи, на перст лягла, А під долонями у мене Цвіла дурманно бугила. Пустившись берега, щосили Ламав я мури водяні І сам незчувся, як […]...
10. Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, І вибухли соняхи – у далині, І певність на Вічність вода засвітила У нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді з соломинки – Дароване літо усім для зажинку. Нехай спочиває душа під вербою, Що з дудки співкої зросла над тобою. Байдужий дударю, в порожньому вусі Кропив’янка спить, посивівши у скрусі: […]...
11. Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону Срібним сподом догори. У корінні сік холоне, Медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом І обличчя оголив, Капає смола з колоди, Що засклила лет бджоли. … Спас медовий, яблуковий, Лик безсмертний на піску, Проступає крапля крові На кожнісінькім листку, І зі споду кожне слово Має вимітку чітку. Медвяний панує спокій, Тануть хмари, […]...
12. Павло Мовчан – Невідомий художник XVII ст (З циклу “Музейні експонати”) Вороття блудного сина Зменшилось поле, і ліс підступився далекий, Ніби хтось вибрав з повітря блакить, Мерхне в сокири крило, як в лелеки, – Спурхує вгору вона, але не летить. Настіж прочинено чорні дерева – З пам’яті лісу виструмує дух: Зубри і тури, мамонти древні В поле пливуть, проминаючи слух. В колі […]...
13. Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи… “ Серпневий запах кропу й лободи Мене будив, як нашатир, від сплячки: Ввіходив в очі смутком синій дим, Калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у забутті, Занурений в повітря непрозоре. Куди не глянеш – плями золоті, Палю я тільки листя своїм зором. Від погляду ж вода вихолоня, Чорніють пучки, наче від горіха. Де лан шумів […]...
14. Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
15. Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку… “ Нотується вся радість на листку, А на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, А все лихе карбується на камені. Все сонячне викреслює рука, Дощем чорнильним листя переписує, Ляга на плечі темрява важка, Над головою виростає високо… Ще ні вершка не видно, ні піску, Ні шелесту не чути, ані голосу, Засвічено […]...
16. Павло Мовчан – “Ні змістом образу, ні висотою звуку… “ Ні змістом образу, ні висотою звука Тебе не визначить, не вичитать зі слів, Кут розімкнути, розломивши руки, Зір розчахнути широчінню днів… О про-сто-ро-бла-га-бла-ки-бо-лю-ча… Самовагома… ніби пух кульбаб… На видноколі в дзеркалах летючих, В лелечих зблисках, в захлинаннях жаб… В гніздечках крапель, у відбитку хвилі, В одсирілім безлюднім курені… Переліки усіх прикмет безсилі Тебе означити, бо […]...
17. Павло Мовчан – “Волосся скрипки, наче хміль… “ Волосся скрипки, наче хміль, Оповило – не відпускає, То білоцвітна заметіль Мене діткнулася руками, Кущем шипшини – в сповитті Ожини дикої гінкої, Що не дає мені в житті Ані хвилини промивної. Настирні струни обгорнули Галуззя випростаних рук; І скрапував, як плач зозулі, У синю тишу теплий звук. Ожинний жур, іржа ожинна Зрожевили тужаву цвіть, І […]...
18. Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, Сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна ганчірка, Волочиться онучею з узгірка. Все вижухло, аж навіть погляд в’яне… Колись тут, кажуть, був намет султана. Його сушив тоді, напевно, нуд, Як і мене, самітного, отут, Де стала швидко […]...
19. Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав… “ Прорізався промінь і даль розпечатав: Кругліють на пагорбі сірі ягнята, І стежка невмітно повзе до воріт, Де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, І мох проростає у кожному слові; Рукою ведеш по гранітній скрижалі – Гладенька, немовби і слів не бувало. Іржа доїда на надгрібках розп’яття – Чи то за життя ще триває […]...
20. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, Побачиш порожнечу сперту… Але ж, але ж… і дуб звідтіль, І гори, і скупа криниця – В ній не вода ряхтить, а сіль І […]...
21. Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
22. Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, Тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка – вістрям Занозиться в горлянку, і ріже губи свист. Надміру нам життя на одиницю часу, Бо й латочки землі нам вистачило б тут, Щоб чисто спалахнуть і радісно погаснуть, Не […]...
23. Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, І ручі конюхи вже білять коням боки, І так, без поводів, пускають їх на луг. Підрізуйте вогонь, перейнятий у спадки, Розшийте житла всі і цямрини замкніть: Іде вода до нас через широку кладку, Кладіть до ніг її просту вербову віть. Бо ж це […]...
24. Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні… “ Оливи срібний лист і хвилі білопінні Спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, Тверда земна кора, і шлях крутий на гребінь, Але стрічастий крок підносить душу вгору, Та погляд, мов листок, зірвавшись, Пада в море: Не втримать висоти, не витримать підйому, І ти, душе, лети, додомоньку, додому. Бо важко на […]...
25. Павло Мовчан – дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, І очі по них піднялись у зеніт, Кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – Ой, тату, – уголос боюся покликать, Злипаються губи, та й голос тремтить… Мандрівка далека, і відстань велика, Вві сні обірвалася сонячна нить… І збившись з керунку, самітньо блукаю, Засліплений безліччю […]...
26. Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, Не відгороджуйсь іменем від світу, Не змінюй хутко мінуси на плюс І не вважай, що стежка – то орбіта. Рука тобі для того, щоб прийнять За власну шкіру й кору кострубату, А осока – щоб осклеп перетять І визволити душу ще крилату. Нема межі між грунтом та зелом, […]...
27. Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, Я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною Мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – вгору, гей! У небо глибкувате Засотується все, що віджило свій вік, І камінь відліта, розмоклий, наче вата, І образи летять крізь щілини повік. Угору, вгору, вго… – в безодню, у […]...
28. Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки Гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, Виймаєш весла з-під пахви І воду міриш опівнічну: Назустріч спогадам пливи… Ой, скільки ж там свинцевих зблисків, А криці рясно, а вогню… Тож смерть іздалека-ізблизька Кропила вперту течію. І каламутились джерела, І […]...
29. Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив Летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, Порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, Від мене далі відлетіло. І обернулося на віск Те пір’я, що в долонях ніс. Ти ж залетіло так далеко, Що тільки й чути гострий клекіт. Та загубився навіть слід, І став прісним […]...
30. Павло Мовчан – “Птах, що дарує мені висоту… “ Птах, що дарує мені висоту, Пес, який вірить в мою доброту, Дерево, щедре на зрілі плоди, В пальцях розімкнута ніжність води – Всі ці ознаки моєї судьби (все від піщинки ув оці – до скелі), Все пропливе, промайне каруселлю, Тільки побачу, та тільки ж побачу, Як безголосо хто-небудь плаче. В білих долонях горе холоне, Терен […]...
31. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
32. Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть… “ Громадяться віки і на свідомість тиснуть, Мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, І ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: зчорнілі на блакитні… То миються жовтком, то золотим вогнем… Чому здешевів так твій, Боже, кожен витвір І на життя ціна все пада з кожнем днем? Де не копнеш – там […]...
33. Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
34. Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, І щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, Засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей – Тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей. А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі, Лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі, […]...
35. Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
36. Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий Вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих Передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод Вганявсь під нігті, кров студив, Мов літа й не було ніколи, А холод панував завжди… Час уповільнювавсь у жилах, І випрямлялися думки. Уже дванадцяту пробило – Заворушилися гвіздки… Я перевозу ждав безглуздо Чи переходу з […]...
37. Павло Мовчан – “Був день – пам’ятаєш плазучого змія?..” Був день – пам’ятаєш плазучого змія? – Виткий, холодкавий, похітливий весь. Імення твоє було інше, Маріє, А клен той же самий – він знову воскрес. І легко було нам траву розгортати, Холодну суницю шукати на двох Й не знать, що за нами пильнуються чати, Що погляд хижацький до спини присох. Пригадуєш, яблука в круглих долонях […]...
38. Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “ Над лугом птах диму Маха, перебарвлює трави, Ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, Плавкими медами З’єдалися наші долоні… Чого нам ще треба для певності в щасті? – Летять поза небом напасті крапчасті, І олово в кулі само по собі завершилось – Ми ж міцно тримаєм в губах горошини… […]...
39. Павло Мовчан – “Кульбабо пам’яті, таке зелене поле… “ Кульбабо пам’яті, таке зелене поле, Так широко, аж боляче мені. Мов ртуті стовп, піднявсь по губи голос, Аби здмухнуть пушинки мовчазні. О земле, прорости! Переіржавиш крицю, Сніг перемелеш, кістя перетлиш – І виростеш високою горою, Щоб на людину глянути з узвиш… Рухливий вузол, сплетені волокна, Крейдяна грудка, що ввібрала тінь, Листок свічада безнадійно зжовклий, Що […]...
40. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, Малиновий ковток – і все, усе забуто… В легенях зберегти б той солод муки й болю, Спинить життєвий триб й не жити вже ніколи… Бо далі, далі – нуд, а дні, як припиначки, Бо […]...