Павло Мовчан – Камінець

Related posts:

1. Павло Мовчан – “Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь… “ Час виснаживсь. Напевне, він знемігсь В мені, в тобі… І будь-яка тривалість Огидна нам, як почорнілий сніг, Що завалявсь на клумбі привокзальній. А простір ніби в потяг перейшов, У синій потяг, зменшений до крапки… Заглибившись у зір, він, мов цвяшок, Зіниці рве, а потяг їде хряпко… Ніби не він, а ти його везеш, В тобі […]...
2. Павло Мовчан – “Втягнувши голову у плечі… “ Втягнувши голову у плечі, Ввібравши у зіниці зір, Я наслухав, як суне вечір, Як тягне холодом із гір. Тремтить між пучками стеблина, І дрож проходить по руці, І тане слова крапелина Солодкого на язиці. І хвиля шелесту сухого Донизу котить дух міцний, І дише стомлена дорога Знемогою далечини. Але вистуджується запах, І підсумок чітким стає: […]...
3. Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. І нема опертя: вовківня та провали, Западаєш в пітьму… А чи виринеш? Ні! І по щілинах тонко ворушаться жала – Чути дотики їхні скупі, крижані. Лише слух тебе й в’яже […]...
4. Павло Мовчан – “Така вже моя в цій дільбі ділениця… “ Така вже моя в цій дільбі ділениця: Окравок дороги, сухар, патериця, І мріять життя проминанням, собою, Закрившись від вітру і спеки горою. При возі чужому, в припрязі своїй Щодалі від дому іди, даленій… І назирцем, слідма за мною в тропі Два камені сунуть горбаті, тупі. Вминаючи слід мій, рівняючи путь, За мною, куди не ступнув […]...
5. Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
6. Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
7. Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, Зависла над селом підхмарена блакить, Поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: Женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить, І ворон на біду ув оці почорнів, Прокреслив чорне “кар” розірваним пунктиром, Мов нитку простьобав на сизім полотні. І тягне череда в село духмяну хмару, Дійниці […]...
8. Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...
9. Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, Та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху Когось видивляв, та ніхто не являвся. Чи промінь пройшов, бо побільшало світла, Тепла прибуло, зароїлася радість; Чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня У гроні вина серед тихого саду. І плоть моя, світлом ущертно налита, Була запечатана […]...
10. Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, І пада з крила на крило споловілий лелека: Хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, Під шаром повітря пульсує прожилка прозора. – Хвала усевладній сподіваній волі, Що день заопуклює на видноколі! – І котить поволі за хвилею хвилю гарячу, Пісок нагортає на шлях, бо слідів […]...
11. Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю… “ Не виглиблю нічого, не дізнаю, Чому душа журливою буває, Коли ані причини, ні знаку, Ти раптом ніби став на скрізняку, І тягне вітром з чотирьох сторін, І, голову пригнувши до колін, Зіскулений, як пемза, діркуватий, Ти чуєш на губах холодну вату. І дишеш важко – духу не стача, І хтось твого торкається плеча Знайомими і […]...
12. Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: Під тиском світла Повигинались вікна. День пхавсь У колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. Кинув я руки На Карпати І обіперся, І хилитнулася земля замерзла, – Обсунулась, мов спогад, враз Говерла. А праліс виставив у світ Пенькові жерла. І день дзвенить, як дзвін при […]...
13. Павло Мовчан – Старіє час Старіє час… Не запевняй, що ні… Бо свідчать навіть зморшки на стіні І комарині протяги у рамі, Облуплена замазка на вікні, Що зміни відбулися й поза нами… Зістаривсь час у найпевнішім місці, В чутливій крапці стислого єства – Він в серце нурить щохвилинне вістря, Аби упевнитись, що ще душа жива… То лжою вжалить, а то […]...
14. Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, Простір світився снігами крізь тебе, Поле безплідне бігло з-під ніг, Щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину у жмені, Пальці від прорості в тебе зелені, – Де ти приткнеш її, як заховаєш? Суне переслідом воронів зграя. Кинеш наодлі – сніг весь збіжиться, Гору укриють пожадливі птиці – […]...
15. Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила… “ Повітряним містком нас доля сполучила, Розпеченим гвіздком єднала руки нам, Та простір розхитавсь, і в глибину провалів То розум западавсь, то день у день зникав. Які такі зв’язки, які такі сполуки, Що рвуться нетривкі клітини і кістки, Лиш виступає кров там, де сіамську руку Вже біль розчленував на дві, на дві руки… Гадалось, що одне, […]...
16. Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, І вибухли соняхи – у далині, І певність на Вічність вода засвітила У нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді з соломинки – Дароване літо усім для зажинку. Нехай спочиває душа під вербою, Що з дудки співкої зросла над тобою. Байдужий дударю, в порожньому вусі Кропив’янка спить, посивівши у скрусі: […]...
17. Павло Мовчан – “На срібнім денці тишини… “ На срібнім денці тишини Лежали круглі зерна сміху, І навалились на тини Химери реготливих віхол. Вже відсміялись, знемоглися… Дивились порожньо в шибки. А на заржавлених завісах Ходили двері хилиткі. Так розчинялися відверто, Пускаючи байдуже всіх, Що я помислив: певно, смертним Є тільки березневий сніг; І що сумління сніжно-чисте Дароване нам на віки, Як оце небо, […]...
18. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
19. Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І залишалися сліди від мовчазної боротьби На зміщеній порушній площі. На прощу скаче шпарко дух – В очах розщеплений, потух Осінній день, останній глас. Рись оленя так загнуздала (від спини аж […]...
20. Павло Мовчан – Спокуса Чи йде тобі із рук та круглість первородна, Що чиста помислом освяченого лона, Де квітнуть квітові до осені глибокої І гускнуть медові, настоянім на спокої. Гарячі яблука – зсередини – від спілля Червоно сплакали у сутінне замшілля, Та їх ізнов чомусь долоня проминула, Так, як мина своїх дітей зозуля: Минаючи, питає, де пташата? Тобі одне […]...
21. Павло Мовчан – Вагався дощ 1. До кого, пташко, жалібно квилиш? – Я перехожий випадково гаєм: Хто спуститься, обізветься з узвиш? Кого ти кличеш? – І сама не знаєш… А чи заповниш криком пустоту, Щоб обізвався голос безіменний, А чи затчеш ти нитку золоту В ткання широке і таке зелене? Побіля губ уже стоять дощі, Упали навзнак схрещені дороги – […]...
22. Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – Розгортаються до лету: Птах, що імені не має, Із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, Колись роблену з лозини, Покладу її на лук – Доганяй швидку пташину. У прошиту в шибці дучку Я угледжу, що за страх: На засушену колючку Наколовся жовтий птах. І синенька цівка крові, Наче […]...
23. Павло Мовчан – “Що з нами трапилось?..” Що з нами трапилось? Дощу не помічаю… Куди ж ми квапимось? У далечінь безкраю… У грудях сміх; Дзвенять лункі колеса, В ковтку повітря Далечінь воскресла. Услід за нами двері не риплять, Не брижиться дзеркал холодна гладь. Не котиться куляста помела Мандрівником від міста до села. Чим далі мандри, тим стрімкіший хід, Вода м’якіша, ширша білий […]...
24. Павло Мовчан – Навіжений і цар (Уривок з поеми “Поріг”) Брехня возвеличує завжди звитяги, Вростають у губи тугі мундштуки, І тріскають сурми гарячі від спраги, А з них вилітають сухі вустюки… Обабіч воріт сурмачі захололи, Упершись очима в заобрійний мур, – Ось їде узвозом гранітний Микола, За ним охоронців та пахолків шнур. І бамкають дзвони: – Великий, Великий! – І юрмище […]...
25. Павло Мовчан – “Воно прийшло і грюкнуло в повіки… “ Воно прийшло і грюкнуло в повіки: І срібний сон скотився із-під вій, І день почався від моїх очей, І я почався знову сам від себе. Парує сонце кавою у склянці І на тарілці мружиться, мов кіт. І тіні кружеляються у танці І кружлять, кружлять завіконний світ. Іду, щоб з яблук вицідить дозрілля, Думки губами Перебгать […]...
26. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, Хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – Глухе повітря, а земля німа… Коріння пахощів іще не перетліло, У пам’яті ворушаться стежки… Та стіни снігу облупились біло, І черепичні падають листки… Вогню вітрильник переплив всі ночі, І, мов на сонці, – в пам’яті […]...
27. Павло Мовчан – “Вислизає із горла розслаблений звук… “ Вислизає із горла розслаблений звук, Прилипає до пальців струна-волосина. Все, чого не торкнешся, жадає сполук, Розкрадає тебе по краплині. Не питаю “навіщо”, питаю “чому”, Відчуваючи безглуздь і марність питання, Не минути чому нам страждання і мук, І чому нетривалим було раювання? Залишився в минулому меду горнець, Пам’ятає язик прохолоду від слова, Пам’ятає душа про твердий […]...
28. Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь І, поторкаючи руками, Гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, Що швидко крутяться віками, Нічого угадать не міг. Ця ніч була не рівна дневі. На веретена вересневі Навірчувалась срібна нить, Трибки крутились металеві, І їх незмога зупинить. Бо прялась, віднімалась зелень І додавалась чорнота, А з верб […]...
29. Павло Мовчан – “Загнуздані… “ Загнуздані Крижасті ясени Дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, Обчухрана, ребриста, Прорвалась З-під землі. І вороння, Мов залишки землі, На сухожиллі віт Підстрибує. День вкопаний. І наче вершники міфічні, Стрибає вороння І б’є під боки Обчухрану вербу крильми. Відкинувши кору На верболіз хилкий, Верба буравить небо. І […]...
30. Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, Де все доцільно-чинне, Небарвиться, линя Оздоблення рослинне; І сиплеться тинька, І пада позолота, І пишнота зника, Мов увійшла скорбота, – І де не запряде Очима – там розруха… Лункий вільготний день Неначе себе слуха: Десь дерево дуднить, Хтось пакола рівняє… І павутинки нить Вуста перетинає… Собача гавкотня З людськими голосами Торка […]...
31. Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя І порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, І клопоти його тобі давно чужі, Як гребінець, який ти загубив у полі: Прожитий день давно по денце спорожнів. У сонячне дупло рій золотий всотався… На відстані ти сам ніби приснивсь […]...
32. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, Зір випромінює тепло, І, багатіючи від згуби, Не ділить на добро та зло Ні обширів земних, ні неба, Вбираючи лиш те у себе, Що навіть світ переросло: Батьків обличчя, день розлуки, Пожежу, шибениці тінь, В горшку общипаного крука, Прибиті руки на хресті. Та ширше зору, вище […]...
33. Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...
34. Павло Мовчан – Материнська сльоза З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили. В сльозі гуляє світу карусель, Жбурля дерева відцентрова сила, І дикі гуси журно голосили, В сльозі ламаючи свої бурхливі крила. Кружляли очі у сльозі терпкій І блиск зубів, загорнутий у сміх. На дно […]...
35. Павло Мовчан – Степ Широкий шлях. На ньому садить вихор Навприсядки курного гопака. Душа самоосвітлюється тихо, А лихо йде позаду чумака… Степ розмикає замкнуте обличчя, І губи половиняться, мов струк… Недослідиме все твоє величчя, О Боже волі… Розпустив п’ястук – І котяться колеса по долоні, І низовик подмухує солоний, І мармурова возвелась колона, Яку вінчає незнищенний крук. Скрізь марева […]...
36. Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, Що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь До болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і сила небесна Мене розп’яли вертикально в житті. Я витерплю муки усі, щоб воскреснуть, Але не в собі – в світовій повноті. Приріс я до трав, до дерев присусідивсь, Ввібравши по […]...
37. Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові… “ Завершуйте радість у чистому слові любові Й дозрілому трунку, Не обертайте на камінь ні слова, ні думку: Жити ж бо нам нароковано спільно Далеко-предальньо. Зими снігами зведуться і весни клечальні; Свіжа вода, що зросте понад вінця високі, Змиє чоло й припорошені щоки. Шлях нам широкий, Колеса рипучі… Перепочинем, Як зійдемо з кручі. Мідні цеберки взолотять […]...
38. Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, Тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка – вістрям Занозиться в горлянку, і ріже губи свист. Надміру нам життя на одиницю часу, Бо й латочки землі нам вистачило б тут, Щоб чисто спалахнуть і радісно погаснуть, Не […]...
39. Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя… “ На снігу торішнє листя, Насінина на снігу, Сніг присів, немов прокиснув, Стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – Жовта тріщина навкіс, Почалась така відлига, Що не стримать власних сліз. Розпочався розпад, тління, Руйнування білих веж, Перебарвлення, зчорніння, Визначення нових меж. Почалося лицювання, Викриття таємних змов, Бо двозначний сніг в мовчанні Щось приховував ізнов. Та під […]...
40. Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока Нашепче щось дитині. Допоки донесе, Травиченьку напоїть І розповість усе Квіткам про тихе поле. Там ящірка сучком Засохла на грудині – Напоїть молочком… І зв’ялену билину. І в тріщину жаску Наллє його доволі, А залишки – сірку, Бо ж йому спечно в полі…...