Павло Мовчан – Карби на камені

Снувались крізь шум
Лише звуків прожилки,
І вітер до білого воду стругав…
В ногах шерехтіли камінні обмилки,
І морю затісно було в берегах…

Ти, водо,
Колись могла світ весь пойняти,
Вмивала всю скверну з обличчя його,
А зараз стискають бетонні лещата,
І світ цей, напевне, очистить вогонь.

Бо ти не піднімешся, водо, безсила,
До скелі, де ймення увічнив своє
Зубилом на камені “Жорка дурило”,
І хвиля в підніжжі знеможено б’є.

І мацають поглядом ймення туристи,
Що ввійде безсмертним в наступні віки,
І каменю важко коросту цю зчистить,
І в піні від люті киплять ріняки…

Вогонь покарає, вогонь порятує,
А камінь киплячий заллє всі дірки.
А поки ж з-за хмари
Незримий б’є струмінь
І хрестиком мітить зчорнілі думки.

І звуків прожилки снуються агатом,
І звуків волокна сплелися в брехню,
Стіну ж пропікає розщеплений атом,
Прядеться тонесенько нитка вогню…

Він витлить на світі живе все дощаду,
І світ захлинеться в пекельній смолі.
Графітовий дощ перехрещено пада,
Чорніє у кожного хрест на чолі.

Давно запечатано помисли наші,
І літера кожна – це вічна печать:
Душа неспалима – за неї не страшно,
А страшно нам жити
Й не страшно вмирать.

Вогонь перетопить карбовані злитки
І змиє з металу відбитки царів,
Зостануться тільки пречисті відбитки
Очищених душ на камінній горі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір роздум чого не купиш за гроші.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Карби на камені