Павло Мовчан – Колесо


На тлі зеленого малинові колеса
Мелькочуть, наче відблиски млинка,
Повільна хмара прогинає плесо,
Зникальна хмара біла і важка.

Люби цю мить вповільненого часу,
Від колеса стрімкого відречись,
Що було луком зігнуте у страсі,
В безглуздість власну замкнуте колись.

Воно безмежність прагне подолати,
А ти відтинок знаєш, знаєш свій:
Короткий шлях до цвинтаря від хати,
Аби його згорнути у сувій…

Люби цю мить дзеркального смеркання,
Згортання крові та згасання слів.
Невже, невже ж ця хвиля вже остання:
Стільки прожив – часу не зрозумів.

Хіба ж ти жив – ні, зубожів поволі:
Остання мить – мідяк, а ти жебрак.
Ти ще живий. І дякуй, дякуй долі,
Бо все життя – це привід для подяк.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Враження від символістської поезії.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Колесо