Павло Мовчан – Кожна мить

Related posts:

1. Павло Мовчан – Мить (“Не відокремитись, а злитись… “) Не відокремитись, а злитись, Не відступитись, а прийти До того дня, до тої миті, Коли ти – я, а я – це ти. А нам на двох і крихти стане, І лиха стане нам на двох, Якщо в тобі – та моя рана Болітиме, не дай нам бог! Якщо в мені твоя розпука Та білий […]...
2. Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове… “ В зіниці зневірені, сестро-любове, Вп’ялись колоски чи луската полова: Не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; Минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться світлом пропалена пляма, Провал – у безтямі, та вирва – в стіні, В побитих зіницях – заскалки дрібні… Нічого, любове, минається й світ, Заскалки розтануть колись, наче лід, І душу […]...
3. Павло Мовчан – Мить (“Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено… “) Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено, Розчахнуто живу між “вчора” і “тепер”, І клопоти мої дрібним-дрібні щоденні: Дивитися у глиб незрушених озер І згадувати те, чого давно немає: Б’є перепел в житах, що стали, наче мур, Виблискує коса і простір відкриває, І золотий покіс ляга за батьком в шнур. Барильце в осоці настуджує вологу, І […]...
4. Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове… “ Прийшла ти до мене, пречиста любове, І вирвала з вуст моїх з коренем слово, І подихом горло порожнє спалила, Гукнути – нема кого, мовкнуть – несила. З подяки, з оскарження, може, з розпуки, Простерши до неба обпалені руки, Біжу я на гору, де хмара синіє… На вічну плавбу та хмарина, Маріє. Гора все крутіша, а […]...
5. Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, Що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь До болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і сила небесна Мене розп’яли вертикально в житті. Я витерплю муки усі, щоб воскреснуть, Але не в собі – в світовій повноті. Приріс я до трав, до дерев присусідивсь, Ввібравши по […]...
6. Павло Мовчан – Передчуття весни Проходить оподаль суцільність вербова, І снігу яскравість на чорній основі… І котяться яблука вниз по щоці – Їх круглість червона горить в кулаці. Синиць на воринні! Нема їм числа – Перечина кожна пірцем обросла… Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть, Послалось до лісу, де мешкає лось… Морозяні персні кітькочуть зі стріх, І далі – по борознах […]...
7. Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, І куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, Ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, де отвір в ніч, де джерелує лампа, Немає ні душі. Та світло не зника. Та чути за вікном – незримий хтось чалапа, Забуте щось шукає, ворожить по кутках… Тут не […]...
8. Герасим’юк Василь – І днина тебе кожна покарає І днина тебе кожна покарає, І ніч карає. Бо така пора. Бо в тому, що на цін землі минає, Не гідна смертних, не достойна гра. На дні і ночі в тоскній круговерті Вже не простерти слово молоде. Але не бійся. Зокрема і смерті. Вона до тебе більше не прийде....
9. Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, У повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, Розм’якли від мовчання всі слова, І день ждання спалив язик на вугіль, І голос лопнув, ніби тятива… Став зайвим поклик, непотрібні – звуки… Вже неспроможен й тіні перейнять… Ти вилущилась, розчахнувши руки, […]...
10. Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова… “ Від доторку руки вода стає шовкова, І ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, і яблука колін, І губ гарячих млость, Слова, що ділять нас, – Злилось усе, зросталось, Щоб бути повсякчас. Щоб простір нами став – вмістилищем безсмертя, Щоб ми, одне одним наповнившись […]...
11. Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. І нема опертя: вовківня та провали, Западаєш в пітьму… А чи виринеш? Ні! І по щілинах тонко ворушаться жала – Чути дотики їхні скупі, крижані. Лише слух тебе й в’яже […]...
12. Павло Мовчан – “Хто, любове, ну хто тобі сниться?..” Хто, любове, ну хто тобі сниться? Снився я… та давно перестав… В ніч дивлюсь, як в забуту криницю: Глухота, чорнота, чорнота… Хоч би зірка у лобі горіла Чи жаринка світилась в устах, – Темна пам’ять, вцямрована тілом, Не схитнеться – мовчить чорнота… І не кличу слухняну уяву, Що мовчить, як гавкуче щеня. Тінь виходить з […]...
13. Павло Мовчан – Рівні погуки зозулі Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
14. Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні І видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні Хитають скрушно:- Вона п’яна… – Як порошинку, на руках Несу тебе й боюся вітру, І замість тіні – хилитка Лоскоче ноги пляма світла. – Любове, – шепочу, – збудись, Бо люди подовкола… – І камінь падає униз, Кругом – безмежне поле. Мов порошина, […]...
15. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, Лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і думав: ти – моя… Ввібрав тебе у зір, вдихнув в легені, Ти ж, як вода весняна з ручая, Зміливши душу, витекла із мене. Навіть печаль належить не мені, А тільки […]...
16. Павло Мовчан – “Голос зозулі, мов двері на вітрі… “ Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
17. Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, Муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним Радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро розлите, П’є моє серце, п’є і несите. Сяє твій образ в дзеркалі слова – Не перейди, вільна любове! Літепла хвилі лебеді котять, Крила розсовують нові широти, Тчеться вітрило нам на […]...
18. Підпалий Володимир – Кожна бджілка як лічилка (Збірка) 1991 рік, видавництво “Веселка” ЗОЗУЛЯ У зеленому гайку Роздає вона “ку-ку”: Ось один, і два, і три, Десять, двадцять, сто – Бери, щоб на довгому віку Мали всі своє “ку-ку”. ЛІЧИЛКА Летів рій бджілок Зі ста лічилок. Зійшлися діти, Давай лічити. Бо кожна бджілка Немов лічилка: Кого укусить – Жмуритись мусить. ГУСИ – Гуси, гуси, […]...
19. Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; Птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, Де підсаджує вище стремління своє завершений поверх. Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким, А в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках. Юні пахощі губи мені омивають. Звідки […]...
20. Павло Мовчан – Туман На тин натикався туман благуватий І кілля трухляве, мов зуби, хитав Та все наближався щомиті до хати По стежці, яку із давен пам’ятав: Примарний єством, та присутність відчутна, – Він, світ поглинаючи, пам’ять стискав, Наліг він на двері плечем всемогутнім- У дошці зосталось гніздо від сучка… Якась невиразність, розмитість суцільна, Якесь розпадання того, що було, […]...
21. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
22. Павло Мовчан – Прірва часу Подвійний образ птиці на воді Вколихував настояну тривогу. Саморухливі хмари молоді Читалися, як послання від Бога… І синь як сон… нурлива глибина, Повітрокрилі бабки носять світло… Краса твоя велична, хоч сумна, У ній мені незатишно – сирітно… Долає прірву в часі – проліта Пташинка воду, смиче тіні корінь. Яка ж твоя цілюща повнота! Яка твоя […]...
23. Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка Скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку Листату ряску продува… Холодить протягом неспокій, Коли зужиті вже слова Спливають з глибини потоку, Щоб свідчить – пам’ять ще жива… Наприклад, “голод” – і незгасне Скресне обличчя жінки враз, Що, кажуть, з’їла діток власних […]...
24. Марта Тарнавська – Кожна зустріч – прощання Лялі Не плачте, діти. Розкажіть про себе. Як моя внучка? З ким вона тепер? О, вже говорить? Ма-ма, та-та, ба-ба? Я хочу чути! Запишіть на стрічку! Розважу вас: скажу вам анекдот – Сашко розповідав по телефону – А може ви вже чули? Про ту пару: Любов свою хотіли обновити: Давай-но, спробуєм собачий стиль! – Це […]...
25. Павло Мовчан – “На відстані думок, на один скид повіки… “ На відстані думок, на один скид повіки, Любове ти моя, вербова, лугова… Послухай, ллється шкло – то півень кукуріка, І хата крейдяна за співом відплива. Там пучками лози благословлялись води, Що вийшли з берегів на безмір весняну, Аби, сягнувши вуст, нам присмак осолоди Лишить і нагадать про часу глибину. Коротить віддаль дим, що мовчки йде […]...
26. Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі… “ Прозрівши в любові, із сувертка ночі Читали ми сни нереально-пророчі: Змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, Ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був луг – ми ховались у травах… Ішли косарі слідкома, ніби лава; І коси, шукаючи нашу криївку, Сичали, вганяючись в чисту сторінку… Ішли косарі, і вузилось коло, Лишалася латочка лугу, навколо […]...
27. Павло Мовчан – Меч та шолом (З циклу “Музейні експонати”) Нахилитались під вікном Березові сережки – Збіга по стовбуру вапно, І білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, Не перекреслять води – Над нею стріли золоті Летять дощем зі сходу. І їдуть коні по вікні, По роговиці ока, Шаблюки тануть крижані, Зливаючись в потоки. Та помах кліпки все зітре І все […]...
28. Павло Мовчан – джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, Виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, Виштовхується все в космічну порожнину, І вивергнутий т и уже в наступну днину, Аби засвідчить вкотре, що життєповний світ. Та щоб його розгледіть, Ти тнеш на клапті зором Розгорнутий сувоєм суцільний краєвид: Дві сосни, кипарис, шмат вицвілого моря І берег кам’яний, який тобі не […]...
29. Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства Стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; Хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, Рушники комусь хтось ткав, душу кляв пропащу, Шкуру жаб’ячу палив наповіщось люто, Каменю клубок котив, відбував покуту… Шлях світ за очі проліг десь чогось шукати: Не знайшов, не вмів, не зміг, не здобув, не втратив… […]...
30. Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, І тоненький вітрець у обличчя свіжить – І темнішає сад, і злипається листя, І остання бджола в сонний вулень летить. І останні ймена повертаються в губи, І тебе я гукав, та відлунку не мав. Чи загускло повітря, скажи мені, люба, Чи мій поклик летючий десь хтось переймав? Ось […]...
31. Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, Палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – не знав… Крізь штори світло рівно струмувало, Годинника вихоплюючи з тьми, І кожна стрілка, піднята, мов палець, Здавалась застереженням німим. Спинився час? Чи серце зупинялось? Не міг я навіть пальцем […]...
32. Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання… “ Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, Побачив крізь полум’я обрій востаннє: Він синьою ниткою хутко горів, І пустка творилась внизу та вгорі, І шлях западався у землю, як рів. Та жайвір ще стверджував небо крильми, Хоча на одній площині були ми, Немовби дві цятки на чистім папері, І спільні – у землю – мальовані двері… І плямами […]...
33. Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне… “ Вода спалахнута не гасне, Узявшись золотим льодком, І чайка падає шугаста З-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, Хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична Углибочінь, у висоту… Аби забув про всі щербини І про тернини та сучки, Що душу брали, як на кпини, І тіло рвали на шматки, Бо ж все, що зриме, те […]...
34. Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – Горбатий шлях щомиті підстрибав, В підошви жбухав порохом глибоким, Немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, І прочинився наскрізно мій слух, Щоб пропустити голос чийсь: – Вечерять! – Я ж не розгледів, чий то кликав дух. Бо хата ця давним-давно забита, Вже й призьбу покротили пацюки […]...
35. Павло Мовчан – Лягти горізнач у траву Я не один – в сусідстві мурашви – Уплетений в густе ткання трави: Вбираю неба глибочінь ув очі, Сухий ручай струмкоче по обоччі, Засвідчує, що він іще живий… Висить сорочка на сучку смиренно, Байдужа і відчужена від мене, І я – наче дозріла вже зернина, Що вилущилась із лушпиння нині. Землице рідна, ти вуглієш в […]...
36. Павло Мовчан – Обіцянка Цей кримський рай – з незгаслим розмарином, Коротким строком визначених втіх – Прискорював життя і майже похвилинно Нагадував, що жив не так, не так, як міг. Безглузда метушня, застілля та похмілля, Спустошлива любов, порожні балачки… Та інколи душа, мов вирвавшись з підпілля, Зболіло рвала рот – світ рвався на клочки. Та хто я? Що я […]...
37. Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, А в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, І тіні на стіні писали розпач свій, І книга на столі лежала, мов сувій… Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі, Хіба сліпим перстом ковзнеш по сторінках… І думка ледь жива у сонному розсолі Здригнеться – спалахне на мить вогонь в шибках… […]...
38. Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши Про пташку, що билась у вікна крильми, Забув і про збільшену шибкою душу, Збудився і світлом видіння розмив. І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра, Слова виголошував мудрі й чіткі, І чув, що за мною полює рапіра, Удару чекав, та не знав ізвідкіль… І знав, що за спиною […]...
39. Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, Тріщала заполоч – махала ти мені, А я був тінню – рухавсь по стіні, Поволі наближався до провалля… Та застережливий, розпачливий твій рух Рвав полотно – утворювалась дірка, Тріщав і зір, і розповзався слух, І рвалася стіна, немов ганчірка… І ніби інший […]...
40. Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на клені. Чобіточки шиті, Наче з воску литі… Вдарю, вдарю закаблуком – Чути у півсвіту. Не журися, мати, Буду танцювати, Аби смутку, аби смутку Серцю не завдати. Вберуть мене, ненько, В […]...