Павло Мовчан – “Кульбабо пам’яті, таке зелене поле… “
Кульбабо пам’яті, таке зелене поле,
Так широко, аж боляче мені.
Мов ртуті стовп, піднявсь по губи голос,
Аби здмухнуть пушинки мовчазні.
О земле, прорости!
Переіржавиш крицю,
Сніг перемелеш, кістя перетлиш –
І виростеш високою горою,
Щоб на людину глянути з узвиш…
Рухливий вузол, сплетені волокна,
Крейдяна грудка, що ввібрала тінь,
Листок свічада безнадійно зжовклий,
Що віддзеркалив безліч поколінь.
Але відпустиш в небо насінину,
Цей вузлик часу й пам’яті дрібний,
І випростаєш рвучко бадилину,
Аби втолить жагу височини,
І знову жовто прозвістуєш квітень,
Втішаючись майбутнім забуттям.
Дозрілу пам’ять знов роздмуха вітер,
Щоб запліднити обшири життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Таке ти, полечко Не надивитись, ані вжитись, Не вкоренитись, ні вхопить, Ні навпростець, ні полем битим По перемірять, не пройти. Таке ти, полечко життєве, Така ти, доленько земна, Що день по дневі, день по дневі П’ю безмір навхилки до дна. І не нап’юсь, не погамую Своєї спраги і вогню,- Піском повзу, стовпом вихрую, Голкую серце на стерню. Не […]...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене… “ На схилку дня яскравіша зелене, Зіркіша погляд і гостріша слух, Прожите відступається від мене, Майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, І на сорочці вчепистий реп’ях… Провалюється в німоту зозуля, Відмірюється доля по стовпах. І видно ближнє в тріщинах Та зморшках, Віддаленіле ж – обриси втрача, Вже стовбур дня розпущений на дошки, […]...
- Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: Буде пух в набивні подушки; Буде сон, мов каблучка з руки, – Коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій руці, Ходить ніч біля віч по щоці… Перемовч, не злякай бубонці, Що лежать та й на правій руці. Розколовся горіх, як горіх: Де ж ті зерня незгірклих утіх? Пересохли порожні […]...
- Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, Ти піднесешся на вершок величчя: Попереду на ширину зітхання Триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду – ворони – піднялись На висоту, на ту, де звук холоне, Хоча пісні вивержуються з лона. Блакить осипалась, запорошився слух, Струмує промінь поміж хмар, мов пструг, І вище на щабель […]...
- Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, Проклюнулось знову в долоні зерно, І жорна гуркочуть давно безпорадно, І камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? Продовжитись родом, Звести кам’яницю і мур змурувать? Назовні мов тверднеш, хоч трухнеш зісподу, Торкнулась чола незгладима печать. І слід п’ятипалий у тебе на шкірі, А очі злинялі не бачать вже […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим… “ Щось не збагну, чи поле стало меншим, Чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: Ступаю вгору – падаю униз. Навикле око змін не помічає: Все той же ліс і лінія снігів, І небо – те ж. Але мотив печалі На бадилині вимерзлій бринів. Коловся лід, і тріщина тоненька […]...
- Павло Мовчан – На спадку вечора Не віддзеркалює вода Уже ні хмар, ні птахів. І сонце, випавши з гнізда, Вниз покотилось з даху. Перехилились голоси- Аж мур небесний тріснув, Та з тріщин краплями роси Просочувалась пісня… І позліталися давно У вулик звуки й бджоли. А з кухви молоде вино Вже цебенить додолу. В кубельці світла груші сплять, Хоч тонко скло дзенькоче, […]...
- Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
- Павло Мовчан – дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, І очі по них піднялись у зеніт, Кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – Ой, тату, – уголос боюся покликать, Злипаються губи, та й голос тремтить… Мандрівка далека, і відстань велика, Вві сні обірвалася сонячна нить… І збившись з керунку, самітньо блукаю, Засліплений безліччю […]...
- Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “ Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, І далеч об’явилась жаданим відкриттям, Що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем, Написане по сріблу молочним олівцем. Немає літер – жести, і струми почуттів, І неділимі звуки ув оболонках слів… У достеменній мові епітетів нема, Бо слово краде […]...
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, Вода тамується і глибне; А там, де пройми голубів Стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, Що, мов забувши про тяжіння, Твоя душа летить, летить… Як в ірій пташка поосіння. І плоть, розмита на вітрах, Стеблом хитається безлистим,- Її пройма смертельний страх, Бо поклик обернувся свистом. І віддзеркалення страшне Ти […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби З очей, і чути тривогу лише голосну. Не скоїлось ще, та лихо вже чути, О, як розминутися, пташечко, з ним? Хоч світло іще, але крадеться сутінь, Вогню ще не видно – гірчавіє дим. Хоч прузлик пряде […]...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, Стояла ти, і свічки недогарок В руці світивсь – і капав парафін, І безшелесно простирадла стін До тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки затремтіли, і в цю мить Прорвалось небо, і в його проломі Угледіла обличчя вже знайоме: Там була ти, а тут лише відбиток, Що зітканий із кровоносних ниток, Посмикував руками, очі […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, По обрію щедро хтось поле засклив, А в ньому лиш жайвір дрібненький відбився Та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала за полиском скирта соломи, Мов нагад доречний про вічні труди; Побачений світ ніби став незнайомим, Так, ніби із мандрів вернувсь ти додому І в люстрі побачив себе – молодим… Відсиріли […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “ Я лугом йду – назустріч вітер віє, Вбирає тіло всю його широкість, І грудка серця, звітрившись, маліє І тяжчає у грудях з кожним кроком. І все, що увійшло було у мене, Все вивіялось подувом скаженим… Найперша ти розкрила вітру руки, Так ніби вік жила в мені з принуки, І радісно відлинула в далінь, Штовхаючи попереду […]...
- Павло Мовчан – “Водою мед розбавлений в тарілці… “ Водою мед розбавлений в тарілці Ледве жовтів, принаджуючи ос; Листок медвяний хилитавсь на гілці, Мов від біди застерігав когось… Злипалися від солоду повіки, І пучки прилипали до стола, Мов прагнув сам приклеїтись навіки До світлого й прощального тепла. Воно ж, мов тінь, поволі відступало, А його місце смуток посідав, І з болем віддирав ти кожен […]...
- Павло Мовчан – “Самітне волоконце пропливло… “ Самітне волоконце пропливло… Шпаклюють вікна – стережуть тепло. Заносять листя в хату на ночівлю, Аби очам затишніше було. А в листі кругло світять падунці, І скачуть поруч срібні цвіркунці – І їх, як жар, в руках пересипають, Бо скоро сніг з заобрійного краю. І стежка дальня зменшилась удвоє, Протоптана конем до водопою. Вода поважчала. Не […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею Гіллям назубився гайок, І сніговою течією Прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, Так, мов родзинки ті на тілі, Сирітним нагадом сухим, Що часу колесо велике Дробило оберт ще один. А ти сягнув за межі крику, Муруючи стіну з крижин. Глянь: випростовується промінь, Напружуючи тятиву, […]...
- Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки… “ Тінь чиста, прагнучи сполуки, Летіла, розпростерши руки, Щоб в полі перейнять мене, – В шовковій оболонці звуку – Ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, як світ, широка, – Летіти буде, ще допоки – Не обійду, не розминусь… Коротять відстань квапні кроки – Чи ж неминучий цей союз… Чи сонце зменшилося вдвічі? Чи звузилися, може, […]...
- Павло Мовчан – “Твереза ясність літнього малюнка… “ Твереза ясність літнього малюнка На холод вказує і не тужавість дня; Схололі даленіючі відлунки Пташина зграя в лісі доганя… В передчутті уже тремтить осика, І шелест парафіновий стіка По окоренках на траву безлику, Де розіп’явсь листок на карлючках… То дріт іржавий крізь літа пробився, Прихований до часу в бур’янах; Він кланці вишкірив іржаві не зумисне, […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка… “ Придобно живу під листком, наче пташка: Відкрито-зелена селитьба моя; Щоденно листок шелестить для острашки, Звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, На вітрі танцює: хить-хить та хить-хить, Нема супокою – душа колискова Із прірви у прірву летить. Чи в прокиді втіха, якщо в колисанні Проходять зраховані ночі і дні? Якщо кожен смуток і […]...
- Павло Мовчан – “На відстані думок, на один скид повіки… “ На відстані думок, на один скид повіки, Любове ти моя, вербова, лугова… Послухай, ллється шкло – то півень кукуріка, І хата крейдяна за співом відплива. Там пучками лози благословлялись води, Що вийшли з берегів на безмір весняну, Аби, сягнувши вуст, нам присмак осолоди Лишить і нагадать про часу глибину. Коротить віддаль дим, що мовчки йде […]...
- Павло Мовчан – “Покружляв білий лебідь… “ Покружляв білий лебідь, У небі розтанув, Затягнулося смутком затоки свічадо. Може, лебідь той був молодим листопадом, Може, він не розтанув, а просто зів’янув. Просто ніколи нам підраховувать листя, Теплі краплі збирати в гарячі долоні, – Наші руки всукалися в гриви вихрасті, І нас хвилі несуть, хвилі-коні з ікони, Лише руку відпустиш: Пропав!.. прощавай!.. Ми вростаємо […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу Вчувалась широкість небесна на розмах крила, І зграйчасте сім’я, й пташки перелітні Сніги крапкували потульні – теплом для тепла… Хитке верховіття напружене тіло хитало, Земля ворушилась, і світ присідав, І пахло холодне повітря металом – В проломи його затікала вода. Гілки ворушкі скидали линовище з себе, Лози жовтизна […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, Щілясті шелестять очерети, Замість води снує в струмочку голка – На той бік літа нам не перейти… І кінь сумний при березі похнюпивсь, Важких очей уже не підведе, І бережина зеленіє скупо, Де кружеляє колесо руде… І вікна, ніби вибиті із рами, І двері зняті – протяги такі, Що аж […]...
- Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх Зостались від нічних колон, Вода, розмлоєна ліниво, У берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками Одудкуватий очерет, Тінь плуталася під ногами І виривалась наперед, Ніби хотіла зупинити Та чорнотою нагадать, Що ніч, неглибоко зарита, Ізнову буде воскресать… І тінь то ямою ставала, То вгору каменем росла, І стишувався крок помалу, Пісок здіймався, […]...
- Павло Мовчан – “Сосни смолисті, вилиті з міді… “ Сосни смолисті, вилиті з міді, Струшують глицю на латаний сніг; Трусять, аби заперечить безсліддя І перекреслити білий поріг… Та й задля чого гнатися в небо, Зміцнювать стовбур, тінь кружелять, Ой безсокира згубо, не треба Кістя точити, серце пилять. З пучок у мене капле живиця, Липнуть долоні до теплих ще пліч. Глибше та глибше в’їдається криця, […]...
- Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, Я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, Сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим вважав Та неубутним, так неначе об вітер притупив ножа… І погляд каменя не вріже, пилок спаде, Збіжить блакить, Ніч висходиться, як на дріжжах, пітьма Бродильна зашумить. На дні її себе […]...
- Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий… “ А я у гай ходила… П. Тичина Сосновий шум, дрімливий, колихливий, Мов запевняв: хто слуха, той щасливий, Бо нуриться свідомість у глибінь, Де, мов листок, торішня плава тінь, Зозулею забута в перельоті, І пахне м’ята забуттям в дрімоті. Але крізь шум просочувався дзвін… Він колами низавсь з усіх сторін І, визволивши серце з окуття, Нагадував […]...
- Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова… “ Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова: Ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина. Долучайтеся до творення всього сущого. Замикай пташку в насінину, в шкаралупі викохуй дерево І розмикай пальці – тече глина, а в ній – олені. По обидва боки вода – віддзеркалює спеку, А засторчений меч […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка Скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку Листату ряску продува… Холодить протягом неспокій, Коли зужиті вже слова Спливають з глибини потоку, Щоб свідчить – пам’ять ще жива… Наприклад, “голод” – і незгасне Скресне обличчя жінки враз, Що, кажуть, з’їла діток власних […]...
- Павло Мовчан – далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, В затишку срібному цвіркун снує кубельце, На конях синіх ручі дітваки До ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній стіні, Химерна тінь – то сутінь на коні. А стукіт кутий! – в сіно загрібайся Або очима в небо розростайся. Солодкі губи, бо солодкий страх Веде до згуби під відкритий […]...
- Павло Мовчан – “Правобіч гляну та й побачу… “ Правобіч гляну та й побачу, Як тонкосльозо скрипка плаче Над згаслим соняхом в степу І як ступає тінь незряча За скрипалем стопа в стопу. Він, наче дріт, снує жалобу Поміж стернею в три струни, І виснуть хмари крутолобі Над ним, мов круглі валуни. Лівобіч гляну – слизне річка, І в’яжеться вода в вузли, І язь, […]...
- Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, І тінь прохолоди все довше лежить У тебе в ногах. І згинаються плечі, Так наче поважчала неба блакить. В сусідськім дворі відбуяло весілля: Спориш весь затоптано, вибитий тік, І жовтий листочок, немов на похмілля, Кружляє, танцює востаннє за вік. О часе біжучий, на хвилю спіткнися, Незримий годинник у серці спини… […]...
- Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь… “ Над полем шепотінь, над полем шелестінь Спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, І золоте литво поволі мелють вії. Хустина пролетить, і світло спалахне То яблучним вином, то повною росою, Сухий ручай коси вогнем торкне мене – І голова жахтить, мов камінь на осонні… Тріпочеться листок зів’ялий у губах, […]...
- Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, І ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека По той бік річки на пісок. Угору золото струмує, Донизу темне скло тече. Висока ніч стоїть ошую, Правобіч – гине день з очей… А посередині ти крочиш. Куди не ступиш – в центрі ти; Посеред дня, посеред ночі, […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло Підступавсь похмурий ліс, І стирчали в полі стріли, Ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві Уцілілі реп’яхи Підіймалися щасливо Бадилиняччям сухим. Але вище них звелася Гордоросла бугила – У якому вона часі Коронована була? Обминули коси, стріли, Посуш, пошесть вогняна… Й ми з тобою уціліли – В горлі зірвана струна… […]...
- Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом… “ Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, Обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, Лягли в ногах повільненько, заснули Далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, Кругліє яблуком на покуті лампадка, І шибка деренчить розслабла, як струна, – То дише ніч сапка на ширину вікна… Крізь волокнистий слух, крізь захололі стіни Допліскується голосом осіннім Чиясь ясна печаль, Потроєна імлою, […]...
- Павло Мовчан – “Коли щезало запинало… “ Коли щезало запинало, То вимальовувався світ: Мідяно-блискітне кружало На чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, Як тло для спогадів про літо, І вітром вибитий сучок, Що ледь примітив. Коли ж я око притулив Аж до паркана: То барабанили в столи Тугі каштани. І те, що мало назву “сад”, Розчленувалось На ряд столів, каштанів ряд […]...
Характеристика онєгіна і тетяни.