Павло Мовчан – Липневий туман

Related posts:

1. Павло Мовчан – Туман На тин натикався туман благуватий І кілля трухляве, мов зуби, хитав Та все наближався щомиті до хати По стежці, яку із давен пам’ятав: Примарний єством, та присутність відчутна, – Він, світ поглинаючи, пам’ять стискав, Наліг він на двері плечем всемогутнім- У дошці зосталось гніздо від сучка… Якась невиразність, розмитість суцільна, Якесь розпадання того, що було, […]...
2. Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
3. Тарас Шевченко – Туман, туман долиною Туман, туман долиною, Добре жити з родиною. А ще лучче за горою З дружиною молодою. Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. “де ти? де ти, озовися! Прийди, серце, пригорнися. Нумо, серце, лицятися Та поїдем вінчатися, Щоб не знали батько й мати, Де ми будем ночувати”. Одружилась, заховалась, Бодай була не кохалась. Легше було б […]...
4. Микола Руденко – Туман, туман Туман, туман… Як бинт до гнійних ран. Чи сонце вигляне хоча б у травні?.. Коли на вишки падає туман, Ми з вільним світом майже рівноправні. Що розпогодиться – нема приміт В газетній сліпо зверстаній колонці. А де він є сьогодні – вільний світ? Мо’, на Юпітері або на Сонці. Всміхаєтесь? Якщо немає крил, То й […]...
5. Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч Раптом випроставсь туман; Це – спіткання неминуче, Як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою Небо, випите до дна, Поле, встелене габою, І продухвина вікна. За тобою попіл літа, Терпкість випитих оман, За тобою – все на світі, А попереду – туман…...
6. Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...
7. Павло Мовчан – “Правобіч гляну та й побачу… “ Правобіч гляну та й побачу, Як тонкосльозо скрипка плаче Над згаслим соняхом в степу І як ступає тінь незряча За скрипалем стопа в стопу. Він, наче дріт, снує жалобу Поміж стернею в три струни, І виснуть хмари крутолобі Над ним, мов круглі валуни. Лівобіч гляну – слизне річка, І в’яжеться вода в вузли, І язь, […]...
8. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, Обліплене листям. Воно З шматками блакиті Склом облите. На ньому, мов шаблі, Танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить Через квадрати Світло цідити в кімнату, Вихлюпувать з сірих стін Все темне на вулицю. Моє вікно – то кін, Де я роль головну виконую. Я часто бачу, як воно плаче І […]...
9. Наді мною повис туман Над містом повис туман. Все так раптом посивіло. Ліхтарі машин в обман Мене завести так хотіли. Та вже не так страшно як було раніше. Вже не лякаюсь так тумана я. Пройде час і всеодно стане світліше. І розсіється печаль моя. Не один туман я бачив. Не один раз я сумував. Всіх кого любив пробачив. Й […]...
10. Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, І ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека По той бік річки на пісок. Угору золото струмує, Донизу темне скло тече. Висока ніч стоїть ошую, Правобіч – гине день з очей… А посередині ти крочиш. Куди не ступиш – в центрі ти; Посеред дня, посеред ночі, […]...
11. Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; Плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш Широку борозну – через усе село, І в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, сівалка пропливла – Бруківку стерту затягла смола. І, стріпуючи з крил травневий мокрий сніг, Крук поривався в лет, але злетіть не міг… Він глянув з докором виразно у мій бік […]...
12. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, Хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – Глухе повітря, а земля німа… Коріння пахощів іще не перетліло, У пам’яті ворушаться стежки… Та стіни снігу облупились біло, І черепичні падають листки… Вогню вітрильник переплив всі ночі, І, мов на сонці, – в пам’яті […]...
13. Павло Мовчан – “Глибова течія котить холод донизу, донизу… “ Глибова течія котить холод донизу, донизу, Теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко, І жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу, Наче висохла пам’ять – про спеку, про спеку… В сто обіймиць вітри – перелетом усе, перелетом – Поторкають листки і ворушать сивини, сивини, Бо ж до плину ріки ти зів’ялим волоссям причетен, Глибова течія холодніша […]...
14. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
15. Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, Байдужий до часу, глухий саморослий, Укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На ньому чи з нього підносився погляд далекий, Білились полотна, і сніг спочивав, мов лелека. На ньому вода полишала глибокі позначки І долю свою сполучала з минулим завбачно. Безсмертя своє покладали […]...
16. Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне… “ У воду мінливу задивлений, в плинне У струм безупинний, в якім розчинивсь, Нарешті збагнувши, що ти – крапелина, Яка щохвилини струмує кудись… І спільно з тобою в єдинім потоці І верби пливуть, і пташки, й очерет; Відбився весь світ у біжучому оці, І ти сам струмуєш назад та вперед. Назад – до початків, вперед – […]...
17. Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна На мить відчинилась, аби подививсь В безодняву далеч, у безмір неситу, Куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, святково, Немов серед буднів неділю зустрів, Немов в чужолюдді почув рідне слово, Що миттю занесло на рідний поріг. Оманливе житло, останнє пристання. Вдивляюсь у тебе, аж очі болять, І пам’ять, […]...
18. Семенко Михайль – Туман випливав Містерія Обізвалися струни легеньким гомоном Осміхнулися струни потухлими болями. Ще тріпався звук, але був уже хорий і стомлений Нерви тремтіли нитками голими. Туман випривав з-за гір моторошних Багровість заходу офонив в пекельну містерію Никли дерева, мізерно позгиналися постаті – Бурі, Великій, Таємній Бурі відчиняйте двері. 21. VI. 1917. Владивосток...
19. Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим… “ Щось не збагну, чи поле стало меншим, Чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: Ступаю вгору – падаю униз. Навикле око змін не помічає: Все той же ліс і лінія снігів, І небо – те ж. Але мотив печалі На бадилині вимерзлій бринів. Коловся лід, і тріщина тоненька […]...
20. Павло Мовчан – “Втягнувши голову у плечі… “ Втягнувши голову у плечі, Ввібравши у зіниці зір, Я наслухав, як суне вечір, Як тягне холодом із гір. Тремтить між пучками стеблина, І дрож проходить по руці, І тане слова крапелина Солодкого на язиці. І хвиля шелесту сухого Донизу котить дух міцний, І дише стомлена дорога Знемогою далечини. Але вистуджується запах, І підсумок чітким стає: […]...
21. Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, Щілясті шелестять очерети, Замість води снує в струмочку голка – На той бік літа нам не перейти… І кінь сумний при березі похнюпивсь, Важких очей уже не підведе, І бережина зеленіє скупо, Де кружеляє колесо руде… І вікна, ніби вибиті із рами, І двері зняті – протяги такі, Що аж […]...
22. Микола Вінграновський – Лошиця нюхає туман Лошиця нюхає туман, З туману пахне їй туманом І видно: з-за туману тьмяно Зіходить місяць-молодан. Перепочинює ріка, Холодне злизує каміння, І тупотить з-під лошака Невидиме туманне кіння, Стримить ляковищем в траві, Ірже квитком аерофлоту, І людство – мертві і живі – Осідлує свою кінноту, І пересріблюється стан, Перепоблискують народи, І темно-пурпурово сходить З-за серця місяць-молодан! […]...
23. Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод… “ На дзеркало води вже дише сизо холод, Розмивчасто тремтять углиблі береги, І високо росте туману мур навколо, І подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, нагускле верховіття… Над вінцями очей пливе підталий лід, І точать цвіркуни лунке одноманіття, І кажани крильми клинцюють темний світ. Мурується, росте туман під саме небо; Ув’язнена кричить десь пташка чи […]...
24. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
25. Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, Як грози сталева нитка Пересновує туман, І луни щербатий злиток Деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не чути Крапель, спійманих відром. Біла марля, чорна сутінь Пеленають круглий рот… Дихай, дихай крізь весь простір, Крізь набряклу криком повсть… Бовваніє час навпроти… Крізь туман іде навпрост? І несе він, […]...
26. Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, Усе видихаю, що в груди ввібрав; Голчасті морози, сніги паперові, Щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, Коли видихає із себе земля Нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм, Коли серед ночі вогонь догорає, Коли хтось до тебе з віків промовляє І очі твої чиясь длань затуля… Тоді відчуваю, […]...
27. Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: Недбайний день і погуляння, Кругом штахетник, наче кліть, А посередині стоїть Драбина в небо, і останній Щабель зелений, наче віть, – Не досягнуть, не долетіть, Бо неспроможен до літання… Поволі-воленьки іти, Перебирать щаблі трухляві, А на хмарині зверху – ти, В блакить вмочивши крила дляві, Пливеш – мені не досягти… Щаблі обрушуються – […]...
28. Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше… “ На цій землі ти вже не вперше, І доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень Якщо не вчинку, то хоч сна… Усе повторюється знову: Той самий вік і люди ті ж, Макуха, гроші паперові, Пожнив’я, жорна, дерть і ківш… На горлі гудзик металевий, В ногах пшеничні устілки, Той самий шлях і […]...
29. Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, Між ними проміжок все вужчим стає, Укотре намарне розгледіти хочу Чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, На усміх ясний натікає мазут, Збігається в крапку тісна чорна рама, – То в пустку нічну порожнину везуть… На мить лише іскра квадрат той розсуне, Щоб в прозирку міг ти […]...
30. Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки… “ Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, Минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, Але маліє час, як пам’ять від згасань. І що ж – оплавок шкла лишиться від багаття, І кіптяви пружок, що губи перетне. О леле, затули долонею латаття Мій рот, аби з грудей не видихать тебе!...
31. Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, І коршак у пошуках суші заточує лет, Розмотана нитка сотається в небо від тіні, Та слово благальне на кілька віків заліта наперед. Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає, І чвирка крізь пальці драглиста зелена трава, І степ розіллявсь – скільки око сягає, Хитається снасть, і вітер гуде в […]...
32. Аліна Звіздецька – неділя ранок туман порожні маршрутки Неділя ранок туман порожні маршрутки Людям в церквах відпускають гріхи-проститутки Світ обертається ніби як завжди – вільно Я почуваюся так філософськи-дебільно Назва моєї вчорашньої дивної втоми Ніяк не знаходить і досі своєї притоми Любивства розлуки і вічні бетонні болі Навалюють серце без бою на мінному полі Замучені фрази гірких криговодних помиїв Просочують волю під шкірою […]...
33. Павло Мовчан – Посеред двору Над ким ті сурми плакали? П. Тичина Срібно-рожевий дим. І висота дзеркальна. Я відкидаю сніг. Та музика печальна Раптово вчулася, схитнулась кругла мідь, І тінь лягла на білене подвір’я Так, ніби був не ранок – надвечір’я, А хто де грав – того не зрозуміть… Зіпершись на лопату серед двору, Я наслухав: летіло щось прозоре, І […]...
34. Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І залишалися сліди від мовчазної боротьби На зміщеній порушній площі. На прощу скаче шпарко дух – В очах розщеплений, потух Осінній день, останній глас. Рись оленя так загнуздала (від спини аж […]...
35. Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, То я стояв на березі тоді, Коли повітря шилося стрілою І вигуки лінали молоді: -Агов, тогобіче! Осначе криги й ряски, Де твоє остя з кістя й луски? Чому твої цибайла дибулясті Не можуть течію перебрести: – … І гнівавсь я. І кидав каменюку […]...
36. Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: Тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, Та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, І спис, засторчений в блакить,- І нас вже не було між нами, Була якась тривала мить… – Стривай… Але ж було минуле! – Був гайворон… і степ… і спис… То тебе доля, […]...
37. Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом… “ І мерхли хмарини, напоєні світлом, Міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, Вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, І ширила очі, і вузила світ; Я знав, що цих хмар не побачу ніколи, Бо стануть дощами, перейдуть у лід. І визначить меж я не міг поміж ніччю Та днем, […]...
38. Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, Перепочивши при ярій вербі, В землю пустивши мичку коріння, Щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, Не перейняти її батіжком – З яру на гірку, з шпилю в ярок Віється весело пилу клубок. Віжки прядив’яні туго бринять, Грузне у порох дороги печать: Рівну дорогу копито горбатить, Котиться […]...
39. Павло Мовчан – Осінній пейзаж з вороном Дощик-шепотун, поторкаючи листя, Викрапував думку про вічне та тлінне, Про те, що і небо від давності трісло, Що все проминуще, лиш хмари постійні. Заслухані в мову його миротворчу, Дерева ронили жарке оперіння, Лиш ворон сидів на вершечку дозорчо: На здобич чигав чи благав потопіння. Він каркнув – немовби сучок розколовся: Чи води угледів, чи пустку […]...
40. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...