Павло Мовчан – Листопад (триптих)

1. Ранок

Ще червінь вітром не розмита,
І дійсне в обрисах лежить,
І золота галузка жита
Благословля біжучу мить.
Зійшовши з самого вершечка
Стрімкого дерева униз,
Гулкого простору кілечко
Лягло на соняховий спис.
Та що тобі до того сину,
Чи ж менше затишку й тепла,
Коли вугліє горобина
У ворона із-під крила.

2. день

Відстояний прозор у лігвах водяних,
Де хмари залягли, як вмоклі валуни,
Де вітер-холодун гне бриж на всю довжінь
Й перелюбно злилась з вербою мрева тінь;
Очима стаємо до радісних прозрінь,
Коли наш кожен рух виходить із сумлінь.
А в фуркоті листка, що падає долів,
Найбільше ваготи з усіх почутих слів.
Відводим очі вбік, щоб листопадна жовть
Не гнула до землі високу нашу плоть.
І морщиться чоло без збагнених причин,
Можливо, це тому, що день іде на згин.

3. Вечір

Змайнув так швидко світлий час,
І нишком сутінь нареклась,
І, ніби на вечірню знаду,
Прийшла сосниця прямо з саду
І кільчиком своїм зеленим
Чомусь націлюється в мене.
Тут все – від повсті трав’яної
До волокнистих хмарок – скрізь
Все перемічено тобою,
Родимками ріденьких сліз.
А там… Та що тут моє слово:
Ні змалювать, ні розказать…
Це як на голку ту соснову
Усю сльоту перенизать.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Листопад (триптих)