Павло Мовчан – Літо


1. Початок

З кожним днем вікна ширшають.
Бузковим холодом омито і шию, і плечі.
А сухе коромисло долоню студить.
Ой сивим волосом пополам розділимо час,
І вкопаєш стовпці, щоб до слова “оселя”
Дочленувати “за-ти-шок”…
Людяно стане… виспівано стане… хороше стане…
І закотиться горошина, і вип’є землю під хатою,
Та й, розсунувши напільні дошки, проб’є і стелю:
Видно-виденно… на змієвих валах чатівники…
І підперезано наші землі стьожкою неба
Та ще й відвагою…
Ані стрілою прошити того валу,
Ані оком зизим пройняти…
На половецьких вилицях гостриться вітер,
Дійні кобили дають
Снагу їм, та земля під ногами
Тут же її висмоктує…
Круглі коліна в тих бранок,
Ще не перейнятих… в мушлях долонь
Перлини пестощів… І похіттю розпалюється
Уява… Та виблискує
Промінь, мечем відкинутий, і стулює щілини віч…
І стовпи вихору виростають на обрії…
– Криниця! – кричу. І випливає відро,
Повне бузкового цвіту…
Шиферні покрівлі, хати-кам’яниці,
Снують мотоцикли, гримить радіола.
І твоє плече урівноважує минуле й теперішнє…
І не прошу напитися,
Бо розхлюпать боюся твій образ в очах своїх…
І піднявши до неба очі, кричу: криниця!
О невглибима, о солоденна, о невситима…
О життєтворна…
Чим вище

в небо, тим глибше в землю…
І навпаки…

2. Кінець

Виростать на пеньку
І доточувати тінь власну жайвором.
Дрібно росте й трава для приязні,
І крадькома підсипаю насіння за пазуху,
А тінь твою хутко взеленює надміром зелені.
Котять порожню діжку дітваки десь поза спиною,
Чути: гуде днище остудженим голосом.
– де твій притулок? –
Вітром відказуєш, зжовклою пусткою!
Ш-ш-ш-ш-ш…
Солодко в роті – ні слова на марницю…
– Хліб твій чому пополам не розламаний?..-
Т… х… ше-е…
Сонце є сонце, і більшим його ти не висловиш…
Камінь по каменю – змочуєш пучку у розчині,
Зернятком кожен слідок ми замічуєм,
Рогом міряєм бджіл коло вуликів
І величаємось коротко – досвідом…
Ось уже й річка, і вал понад нею –
Високо-високо…
Пень підломився, і жайвір в пониззі далекому…
Так ось і підеш, вщертований пам’яттю,
Кругла дорога твоя – все за сонцем скресаючим…
Вільному – воля,
Дорога ж – для певності…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Леонід глібов акро вірш про бджолу.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Літо