Павло Мовчан – Матірна осонь


У надри снів, в незміряну глибінь
Так падаєм – аж хрускотіння чути,
І колами розкручується сутінь,
Розносячи по тілу млосний біль.
То – дзвін по дереву, від кореня і вище,
По серцевині – оболонь глуха,
Лише навірчує широке пасмо хвищі,
Що, як і сон, до скону не вщуха.
Усоте я – в одне і те ж провалля
Не падаю: викраплююся геть,
Де з бризки кожної суниці проростали,
Медовим спіллям повнячись ущерть.
А ти ідеш, думки перегортаєш,
І пучки змучені навірчують черлень…
А де твоє, а де моє пристання,
Якщо війне високобальний день?
Зібрать мене ти мусиш до краплини,
І я крізь вічко плетене уздрю
Чин переродження і вранішню зорю,
І маєстат пробудної хвилини.
Всевладний день шпуйні сніги приборка
І пустить сон, як шибку під мороз:
На білу віть, розтягнуту, мов шворку,
Він перениже хуртовинну брость.
І нам звелить забути про суниці,
Зітерши відсмак з осолодних губ,
Вікно відслонить, як лице криниці,
Снігами перехвачене у зруб.
І треба пить студеність просипання,
І треба бить підбором ясенець.
Швидкий ковток – чи перший, чи останній,
Бо, як друшляк, просвічує корець.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Руйнівна влада золота гобсек.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Матірна осонь