Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “

Мене цієї ночі вмерло так багато,
Так, ніби мову я раптово втратив,
Забув усі імення та слова,
А на обличчі виросла трава.
Мені приснилось те, що було явним:
Ти була з іншим у моєму травні,
Ім’ям чужим ти кликала мене,
І дерево дзвеніло крижане,
І сипавсь іній замість пелюсток,
І видно було хід твоїх думок:
Сама про себе, про утіху й хіть…
Та до пуття не міг я зрозуміть,
Навіщо стільки світла на ту зраду?
Аби було видніше, куди падать?..
І скло віконне падало на брук,
Яким ти сажу вишкребла із рук…
Я склянками підошви собі зранив,
І тінь липуча витікала з п’ят…
Я бачив світло, що точилось в камінь,
І било в очі, щоб не бачив втрат…
То ти із мене витекла смолою,
І бите скло тріщало під п’ятою…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “