Павло Мовчан – На старому порозі

У сутемках я слухав власні кроки –
Горбатий шлях щомиті підстрибав,
В підошви жбухав порохом глибоким,
Немов відбитки руху добирав.
І храпко розчахнулись хатні двері,
І прочинився наскрізно мій слух,
Щоб пропустити голос чийсь: – Вечерять! –
Я ж не розгледів, чий то кликав дух.
Бо хата ця давним-давно забита,
Вже й призьбу покротили пацюки –
Та чий-то голос знов розлігсь сердито,
Немовби в сутінь виплюнув гвіздки:
– Ве-че-ряти!..-
Цей голос безтілесний
Живим теплом висотувавсь з легень;
Він в руслі правди струмував ще чесно,
Як тільки виблякав серпневий день.
Я їх не знав… Вони ж мене – ще з діда:
Возили жито Мошку в Васильків…
– Вечеряти?.. Та ж щойно я поснідав… –
І задзижчали свердла цвіркунів –
Вони мені буравили той отвір,
Через який побачити б я зміг
Країну мертвих, чорний край скорботи,
Де білі тіні, але чорний сніг…
Поріг переступав я нерішуче,
В минуле своє тіло нахиляв..
– Тобі сюди ще рано, чуєш, внуче, –
Почув знайомий голос звідтіля…
І зупинивсь: одна нога надворі,
А друга заступила за поріг;
Імла стояла в сінях непрозора,
І розпізнать нікого я не зміг…
І, розчахнувшись, мов закляк в одвірках,
Відчув, як тінь відхлинула назад,
І пробивалась у стіні крізь дірку
Маленька кулька – світла шовкопряд…
Тонюсінька снувалась павунина
І налипала щільно до лиця,
І я розгледів: світиться жарина
Посеред столу замість каганця.
При рівнім світлі випливли обличчя,
Які я бачив десь давно колись.
Вони щось шепотіли таємниче…
Я розібрав нарешті: “Не дивись… “
І наближала кожна мить вдивляння
Мене до білих тіней, до снігів,
До зникнення у розчині смеркання
Усіх минулих і майбутніх днів…
Прикмети часу я шукав очима:
Кобеняків, піддьовок, личаків,
А тут були обличчя ледве зримі
Та закипіле груддя кулаків.
І тільки голоси були знайомі:
То баба Химка… А ось дід Улас…
Лиш голоси вертаються додому,
І свідчать найправдивіше про час.
– Вечеряти! – почув позаду голос…
З теперішшя він покликав мене.
І озирнувся – ні душі навколо…
Поріг, мов клин, розколює мене…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – На старому порозі