Павло Мовчан – На захист дерева

Related posts:

1. Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, Та вже зелений натяк на появу Тепла – скорузлість протина, як ніж, І обіцяє спалахи буйнаві. Ось джерельцем проклюнувся любець, І, задихаючись, хапає сонце брунька, Переповзає грядку корінець, І павутинка лопається лунко… Здригаєшся, бо відстань в тілі є, Що обумовлює і відхили, й вагання, І прозелень […]...
2. Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “ Вже смеркла вода. І дерева глибокі Верхів’ями нурились в прірву німу, Мов лійка, округлене широко око Несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і хмарину, І крижня, і верби, й примарну сову, І, ніби яйце, тонкостінну хатину, І цяточку світла – рухливу, живу… І коні вороні втяглись і пропали, Летюча роса, і застиглі листки… […]...
3. Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, Навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, Розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, Глибоким слухом кухля непочута, Присутня в жилах, стягнутих вузлом, Збережена невичахлим теплом, Ти так углибла в корені думок, Що вдвічі важчим став мій кожен крок, І кожне слово так до вуст припало, […]...
4. Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: Дуплом – верба, що я її садив, Похилий тин – паліччям недоладдя, А грядка – сухостоєм лободи… – Це ти, Павло? – спитав шкільний товариш.- Як ти змінивсь – насилу упізнав… – Хіба ж це я? де мої злитки жару, Де ті скарби, що все життя збирав? Де […]...
5. На захист миру – Тичина Павло (НА ВСЕСОЮЗНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ МИРУ В МОСКВІ У ВЕРЕСНІ 1949 p.) Браття! друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими Ми в Москві зібрались вмісті, Щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – В нас одна мета, едина: Жити в здруженій […]...
6. Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, А серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, ані міри. Хіба ж мені впоровень білий світ? І кожен день прожитий, мов офіра, Зусилля кожне виганяє піт… Відміряно ж і часу мені скупо, І радощів, мов крапель на піску. […]...
7. Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя І порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, І клопоти його тобі давно чужі, Як гребінець, який ти загубив у полі: Прожитий день давно по денце спорожнів. У сонячне дупло рій золотий всотався… На відстані ти сам ніби приснивсь […]...
8. Павло Тичина – На захист миру Браття! Друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими ми в Москві зібрались вмісті, щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – в нас одна мета, едина: жити в здруженій сім’ї. Проти воєн ми і гніту! Вільна щоб була людина Й […]...
9. Павло Мовчан – Жовтень Зрадив паву пісок ворушкий: Буде пух в набивні подушки; Буде сон, мов каблучка з руки, – Коти-коть, золоті голівки… В мене люба – на лівій руці, Ходить ніч біля віч по щоці… Перемовч, не злякай бубонці, Що лежать та й на правій руці. Розколовся горіх, як горіх: Де ж ті зерня незгірклих утіх? Пересохли порожні […]...
10. Павло Мовчан – Відтворюваність В захваті літньому крила блаженні Срібло вихлюпують з світлих дзеркал, І розвивався голос зелений, Ніби сам янгол мене покликав. І озираєшся: тут я! У полі! Зором суцільним і слухом вже став, Мов рознизалися обрійні кола І позосталась одна висота. Лопнула плівка, що об’єм тримала: Ти розповсюдивсь, і світ розволіксь, Розпорошилися крові корали, Зелень зі світлом […]...
11. Іван Андрусяк – погляд дерева покруч Погляд дерева покруч – за ласку дарують дукати За труну самота за вогонь чикатіловський сплін Причаїлась задуха в легенях маленької хати Де ночуємо порізно Він або я або Він Облітають лані благально доліплені з воску Крига слів розкололась бо там уже інший газда Ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку Та сліди під порогом постійно […]...
12. Павло Мовчан – “Волоподібний місяць впирає в груди роги… “ Волоподібний місяць впирає в груди роги. Спокійний, мов Себастьян, Завмер, аби не ворушилась на мені стерня. Лежу у полі, І мене простір оглядає… Свобода самоти, І самота свободи. У пам’яті моїй твій образ Збільшивсь втричі. Тебе я можу досягти лиш колоском… Але ж стерня безхлібна, І беззмістовні спогади, Бо за безмежжям пам’яті іти Безглуздо. Вже […]...
13. Павло Мовчан – “І цвяхів побільшало в світі… “ І цвяхів побільшало в світі, І рук стало більше, Та відливаються в форми бетонні хрести. Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші Не відчувають долоні гвіздків гостроти… Плоть богостворену маг протикає, Мов деревину, іржавим штирем… – Вам не болить? Не болить? – Перепитує Каїн; Камінь приручений креше й за душу бере… Бачить байдужжя стало […]...
14. Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена… “ Трава вереснева прощально зелена, І коник, немов з потойбіччя, сюрчить, І дзеркало ставу черленим-черлене За листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, Вичісує з лісу пташок-недорік, І, ніби кристалик, маліюча хата Сховалась в очах за ворота повік. Та залишків літа тобі не сховати: Ген півень співає, кричить звіробій, Солома співає на гребені […]...
15. Павло Мовчан – “Сосни смолисті, вилиті з міді… “ Сосни смолисті, вилиті з міді, Струшують глицю на латаний сніг; Трусять, аби заперечить безсліддя І перекреслити білий поріг… Та й задля чого гнатися в небо, Зміцнювать стовбур, тінь кружелять, Ой безсокира згубо, не треба Кістя точити, серце пилять. З пучок у мене капле живиця, Липнуть долоні до теплих ще пліч. Глибше та глибше в’їдається криця, […]...
16. Павло Мовчан – Арлекін Так далеко гра від життя, ой далеко, Що не ствердить небо землею, а землю небом. Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку, Від мандрівки – ні зиску, ні збитку: Шва розшилася – ледве тримаються руки, Голова підмізинна нездала на штуки, Похилилась, бо їй не збагнуть Ні вертепних ходів, ні спонуки, Ані гри одноосібної суть. В […]...
17. Павло Мовчан – Заново слово Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – Погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – Зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те узлісся обнесене пусткою, Дні мурашині минулись невмічені, Слід перешила трава-саморослиця, Де гніздувалися птахи відспівані. Погуком клич – не озватися простору, Луни-безплідниці в холод ухряснули. Так ось і губим початки захоплення, […]...
18. Павло Мовчан – Початки (“Ваготіти вітрові… “) Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – Погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – Зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те узлісся обнесе пусткою, Дні мурашині минулись невмічені, Слід перешила трава-саморослиця, Де гніздувалися птахи відспівані. Погуком клич – не озватися простору: Луни-безплідниці в холод ухряснули. Так ось і губимо початки захоплення, […]...
19. Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, Тріщала заполоч – махала ти мені, А я був тінню – рухавсь по стіні, Поволі наближався до провалля… Та застережливий, розпачливий твій рух Рвав полотно – утворювалась дірка, Тріщав і зір, і розповзався слух, І рвалася стіна, немов ганчірка… І ніби інший […]...
20. Павло Мовчан – дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, І очі по них піднялись у зеніт, Кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – Ой, тату, – уголос боюся покликать, Злипаються губи, та й голос тремтить… Мандрівка далека, і відстань велика, Вві сні обірвалася сонячна нить… І збившись з керунку, самітньо блукаю, Засліплений безліччю […]...
21. Павло Мовчан – Вечірнє Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном крик притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, – То ж порізи – не письмо, – Мохом куриться димок, […]...
22. Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить… “ Болючішає зелень і блакить, І дзеркало зістаріле болить, Хоч бачу, як струмує риса в ньому; Твоє обличчя в струмі золотому Вже не твоє, а натяк на подобу. Зректися тричі і мене попробуй, Бо час правдивий, докази – прямі… Хіба тебе я зрадив? Я зрадів, Коли з очей здер образ, як полуду, І кинув одлі. Та […]...
23. Павло Мовчан – джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, Виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, Виштовхується все в космічну порожнину, І вивергнутий т и уже в наступну днину, Аби засвідчить вкотре, що життєповний світ. Та щоб його розгледіть, Ти тнеш на клапті зором Розгорнутий сувоєм суцільний краєвид: Дві сосни, кипарис, шмат вицвілого моря І берег кам’яний, який тобі не […]...
24. Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
25. Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном клич притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, То ж порізи – не письмо,- Мохом […]...
26. Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень На повсті густішає, ширша щодня, Крильми одкидав перелітний метелик, Немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна Навшпиньки стає, аби хмари сягнуть, І вітру степлілого хвиля олійна Лягає на плечі, щоб постать зігнуть. На новому колі, на тім узвороті Не можу збагнути нічого про час: Це грудочка […]...
27. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
28. Evelina Ganska – Всі ці дерева Всі ці дерева, які на собі тримають небо, Всі ці мости і недобудов деталі – Все це існує ж якось без тебе? Значить і я зможу жити без тебе далі. Значить і я зможу спати у тому ж ліжку, У якому заснули рідними, а прокинулись зовсім чужими, Стіл припадатиме далі на ту ж саму ніжку, […]...
29. Павло Мовчан – “Мов на наріжнику святині… “ Мов на наріжнику святині, Стояв нетямкуватий сніг На камені – чекав хвилини, Щоб впасти сатані до ніг. Його ніхто вже не підтрима, Крил не підставить, не зведе – Бо падають фортечні зими, А мої судини незримо Всотали відвологий день… І, перехнябившись, над шляхом, Хилюсь… ще хвиля – упаду, Літає замість птахи бляха І розтинає плоть […]...
30. Павло Мовчан – Гончарний круг На веретено крижане намотується нитка біла. Кружля тебе, кружля мене крутілка спорожніла. Скрипить, скрипить гончарний круг, Кружляє безупинно: Немає губ, немає рук, щоб нас зліпити з глини. І може статись – пронесе нас повз людські турботи. Мелькоче все, мелькоче все, Лиш вітер сухоротий Обдмухує ретельно нас, сухі грудки формує… Кружляє круг, збігає час, і все, […]...
31. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, Зір випромінює тепло, І, багатіючи від згуби, Не ділить на добро та зло Ні обширів земних, ні неба, Вбираючи лиш те у себе, Що навіть світ переросло: Батьків обличчя, день розлуки, Пожежу, шибениці тінь, В горшку общипаного крука, Прибиті руки на хресті. Та ширше зору, вище […]...
32. Іван Андрусяк – ми до дерева глузду себе присилили Ми до дерева глузду себе присилили аббасе Сіль текла бородою але не до рота текла Ми ридали навскач ми покірно сміялися басом Ми чекали на біса а в гості прийшов абдулла Перед снігом тепер стоїмо ніби перед амвоном І коліна болять і болить під ногами земля Ми чалми поскидали на купу ми бачили коней Що […]...
33. Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, Розхильчасті гілки щось креслять нечітке, І пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, Де солодко тремтять березові листки. Та це ж сьогодні день ясних світлонародин: По білому біжать червоні птиці дня, І хмара, що зійшла невмічено зі сходу, Пливе собі, й ніхто її не доганя. І синя тінь […]...
34. Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, Бо води звелися, мов мур, в висоті. Він плив – ніби падав, крилом розпустивши вітрило, І пінивсь в блакиті прокреслений слід: Уява, можливо, його сотворила, Хоч глибивсь він далі в зеніт самохіть. Зникав, виникав, непідвладній […]...
35. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря… “) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: Примарна тривалість ошукує нас, В природі немає, немає повторень, Все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, чому твої пучки зів’яли, Незгарбляться руки і погляд порідшав – чому? І видихавсь голос – у ньому все більше печалі, Його лише погуком я перейму. Затримую слухом любові тонку павутину, […]...
36. Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця… “ Кожного ранку будить синиця Стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – Сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, Трісне раптово збоку сучок – Звук однослівний щезне у мрево, Збивши на хвилю зважений крок. Тільки навшпиньках треба ступати, Щоб не злякати у лісі луну, Не потривожити страх волохатий, Не обірвати срібну […]...
37. Павло Мовчан – “Водою мед розбавлений в тарілці… “ Водою мед розбавлений в тарілці Ледве жовтів, принаджуючи ос; Листок медвяний хилитавсь на гілці, Мов від біди застерігав когось… Злипалися від солоду повіки, І пучки прилипали до стола, Мов прагнув сам приклеїтись навіки До світлого й прощального тепла. Воно ж, мов тінь, поволі відступало, А його місце смуток посідав, І з болем віддирав ти кожен […]...
38. Павло Мовчан – Посеред двору Над ким ті сурми плакали? П. Тичина Срібно-рожевий дим. І висота дзеркальна. Я відкидаю сніг. Та музика печальна Раптово вчулася, схитнулась кругла мідь, І тінь лягла на білене подвір’я Так, ніби був не ранок – надвечір’я, А хто де грав – того не зрозуміть… Зіпершись на лопату серед двору, Я наслухав: летіло щось прозоре, І […]...
39. Павло Мовчан – Полювання Дні втрат і віднаходин, Дні сонячних думок, Де сміх, як бризки глоду Серед пустих гілок. Та й голова на скрузі Болить від денноти; Мисливський зір в натузі Не годен осягти Ні спотику козулі, Ні зламаних стеблин, Ані польоту кулі, Що пущено вдогін. Твій пес затято гляне У той темнавий бік, Бо ж дике око в’яне […]...
40. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, Лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і думав: ти – моя… Ввібрав тебе у зір, вдихнув в легені, Ти ж, як вода весняна з ручая, Зміливши душу, витекла із мене. Навіть печаль належить не мені, А тільки […]...