Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “

Над лугом птах диму
Маха, перебарвлює трави,
Ширяє над ними, холоне над нами.
Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні,
Плавкими медами
З’єдалися наші долоні…
Чого нам ще треба для певності в щасті? –
Летять поза небом напасті крапчасті,
І олово в кулі само по собі завершилось –
Ми ж міцно тримаєм в губах горошини…
Еге ж. Нам є що мовчати.
Золочені сурми стоять непочаті,
І жахів кілечка нанизані виснуть, як сушка,
А крик погасить на губах зуміє подушка.
Які ж ми такі, аж ніякі, сіроми:
Ніхто нам нічого, ми також – нікому…
Кохаємось, схвалюєм світ кожним кроком
І словом своїм приростаєм до… поки?..
Підошви вогніють, у ноги впиваються цвяхи –
Ні диму, ні пір’я від птаха,
А трави дзвінка павутина скосила, –
Видмухуй із губ горошину щосили!
Чи ж хто на твій біль озоветься зокола,
Коли олов’яне відлуння уколе?
Птах диму, наповнивши очі, схолоне,
І віск потече, потече по долонях…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Хлопчикприїхавдобабусітвір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.