Павло Мовчан – “Накручувався світ, напевне, не для нас… “

Накручувався світ, напевне, не для нас:
То серце відстає, то обганяє час…
І я в скрипінні снігу вчуваю спів пташиний,
І сік тече вишневий по золотій крижині…
Пройнявшись гострим болем,
Пробудженим минулим,
Почув я засторогу у поклику зозулі.
І серце завмирає, бо чує свист щербатий, –
То випав із повітря сучок старої кулі:
Крізь дірочку тоненьку рік видно
Сорок п’ятий…
Крізь дірочку тонюньку свистить сипучий час;
Цей механізм всесвітній заводивсь не для нас –
То холодно, то голодно, то драно, а то рвано,
Кров, мов вода осіння, – то замерза, то тане,
То вимиває з пам’яті ще не розм’яклі лиця,
А то, запікшись, раптом рот стягує, мов рану,
І полум’ям виповнює розчахнуті очниці…
То сонячно, то гаряче, то весело, то сито,
А серце поспішає за світом жити, жити…
Не вквапиться – від часу біжучого відстане,
І ти в повітрі бачиш два отвори пробиті:
З одного час струмує, а інший натікає;
І кулі дві летять назустріч смертнолиті,
Так ніби споконвіку одна одну шукає,
І тягнуться за ними дві кровоносні ниті:
Одна – снується з пекла, а друга –
Тчеться з раю,
І серце від уколів здригається щомиті,
То лунко й часто стука, то нагло завмирає,
Як замовкає в лузі налякана зигзиця…
І ти, зачувши стукіт, що віддається
В скронях,
До свого серця тулиш пробиті дві долоні:
Прошила ліву куля, і пропекла десницю
Розпечена у леті оклично-гостра птиця,
А серце поспішає за ними й не вспішиться:
Не перейняти смерті, життя не обігнати.
З двох отворів в повітрі снується
Свист щербатий…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Накручувався світ, напевне, не для нас… “