Павло Мовчан – “Не крилить крилець пташка грудкувата… “
Не крилить крилець пташка грудкувата,
Присохла до сучка, і оком не звильне
З снігів високих, з білої загати,
Що стримує повітря весняне.
Себе високим деревом відчувши,
Вона скрипить і гілкою маха,
Злились в одну дві половинні душі –
Всихає гілка, то й крило всиха.
Та чути їй, як гостриться сокира,
Як в корінь її жили перейшли
І як душа, лаштуючись у вирій,
Розв’язує отвердлі вже вузли.
Деревопташка горлечком щілястим,
Дуплом вічкастим весело свистить,
І товща вітер, кращим стає настрій,
І вище
І видно їй село, як на долоні:
Хати, сади, стежки, колодязі,
Собачу тічку та мишастих коней,
Опудало, що на одній нозі
Заклякло в самоті серед городу,
Проткнувши сніг і шар глухого льоду…
На ньому шапка та шинелька дерта,
Розіп’яті на вітрі рукава,
На грудях дірка, мов гніздо для смерті,
Де загніздилась пташка снігова.
Кого відлякуєш і що ти захищаєш,
Розвівши руки широко хрестом?
Чи снігову ти розганяєш зграю,
Вціляєш в кого висохлим перстом?
Ворушаться рамена дерев’яні,
Обтяжені забрьоханим сукном.
Щодня на грудях в нього
Яка болить повітрю вже давно, –
Шинелі власник став вже порохном…
Проте ще й досі пташка грудкувата,
Присохши до розсошини, чека,
Коли нога підтрухне сучкувата
Чи відчахнеться від ваги рука…
Вона б тоді на здобич полетіла,
Розкігтила б відлякуючу тінь,
Перечорнила всі площини білі,
Вона б тоді… О, тільки б підлетіть…
Скрипить нога, вморожена у грядку,
Людинодрево в безвість робить крок;
Шинеля дубне, кружеляє шапка,
Посаджена ще з літа на кілок…
Та вже крізь лахи видно хрестовину,
Яку гвіздок зіржавілий трима.
А вітер шарпа птаходеревину,
Що одноного скаче слідкома.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка… “ Придобно живу під листком, наче пташка: Відкрито-зелена селитьба моя; Щоденно листок шелестить для острашки, Звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, На вітрі танцює: хить-хить та хить-хить, Нема супокою – душа колискова Із прірви у прірву летить. Чи в прокиді втіха, якщо в колисанні Проходять зраховані ночі і дні? Якщо кожен смуток і […]...
- Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону Срібним сподом догори. У корінні сік холоне, Медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом І обличчя оголив, Капає смола з колоди, Що засклила лет бджоли. … Спас медовий, яблуковий, Лик безсмертний на піску, Проступає крапля крові На кожнісінькім листку, І зі споду кожне слово Має вимітку чітку. Медвяний панує спокій, Тануть хмари, […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, Посеред хати камінь лисий, На ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, Що лобом вперся у поріг, Кров у залізні ночви капа, А в сіни залітає сніг… Напевне, ти стояв надворі – Тінь проломилась крізь стіну, Що відвологло, наче корінь, Лягла на плаху кам’яну. […]...
- Павло Мовчан – “Шум вітру згасав… то спалахував зримо… “ Шум вітру згасав… то спалахував зримо, То ніби зазубрини лісу рівняв, То наче чіплявся повісмами диму За вістря ялини і стовбур хитав… Я в паузах подмухів чув своє серце І думав про ритми небесні й земні: Пульсують під снігом самітні джерельця, Бо сила життєва завжди в глибині. Та й смертна потуга завжди в серцевині – […]...
- Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
- Андрій Малярик – У кожного птаха є своя̀ пташка У кожного птаха є своя̀ пташка, У гордого во̀вка – вовчиця. У когось, мабуть, є улюблена чашка, У кожного пана – цариця. У ста̀рого дуба є довге коріння, У озера тихе є дно. У квітів тако̀ж є дрібненьке насіння, У жита – пахуче зерно. У кожної матері – любляча донька, У тата – коханий синочок. […]...
- Чукотські народні казки – Пташка-Пуночка (Збірка) Чукотські народні казки про тварин “Пташка Пуночка”, “Ворон і Лисиця Нутенеут”, “Куличок і Ворон Куркиль”, “Оце яранга!”. ПТАШКА-ПУНОЧКА Жила на березі річки пташка-пуночка. Була в неї дочка. Просить пташка свою дочку: – Сходи по воду! А та відповідає: – У воду впаду, – А ти тримайся за кущ!- порадила їй Пташка. А дочка у відповідь: […]...
- Павло Мовчан – дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, І очі по них піднялись у зеніт, Кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – Ой, тату, – уголос боюся покликать, Злипаються губи, та й голос тремтить… Мандрівка далека, і відстань велика, Вві сні обірвалася сонячна нить… І збившись з керунку, самітньо блукаю, Засліплений безліччю […]...
- Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря, Кульбаби злітають угору, немов пухирці, Скупою здається вечірня палітра: Малиновий захід і луг в молоці. На спадкові віку життя небагате, Як листя пожухле, окремляться дні, Здобутки дрібні, обернувшись у втрати, В душі каламуть полишають на дні. Розірваний лікоть, і чашка розбита, І дірка на грудях, аж вітер свистить, І […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “ Я лугом йду – назустріч вітер віє, Вбирає тіло всю його широкість, І грудка серця, звітрившись, маліє І тяжчає у грудях з кожним кроком. І все, що увійшло було у мене, Все вивіялось подувом скаженим… Найперша ти розкрила вітру руки, Так ніби вік жила в мені з принуки, І радісно відлинула в далінь, Штовхаючи попереду […]...
- Павло Мовчан – “Ця тиша – наче плач дитячий серед ночі… “ Ця тиша, – наче плач дитячий серед ночі: Спалахує, горить, підчорнена вогнем, І лускається скло – хтось голосно регоче, Упавши, замовка – створіння кам’яне… І болісно мовчить принишкло, наче пташка, Цей згусток блазнувань чи отверділий сміх… Тобі пониклий дух звести, мов камінь, важко, А вигукнуть “Спасіть!” в пробоїну – не міг… Мовчить людський словник… мовчать […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу Вчувалась широкість небесна на розмах крила, І зграйчасте сім’я, й пташки перелітні Сніги крапкували потульні – теплом для тепла… Хитке верховіття напружене тіло хитало, Земля ворушилась, і світ присідав, І пахло холодне повітря металом – В проломи його затікала вода. Гілки ворушкі скидали линовище з себе, Лози жовтизна […]...
- Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась… “ Ця радість легка, ще й сама прозвістилась, В простертих руках заломилась у крила: І видно уже, як з розбитих шибок Випурхує щось на подобу пташок… Зіпершись непевно на вітер сипучий, Кружляли, як пір’я, тіла нелетючі. Ішла переміна усталених форм, Узгодженість змісту, увічнення норм: У яблуці – круглості, Хмелю – у вині, В незвичній потульності Слова […]...
- Твір на тему: Пташка на калині Одним з найвидатніших витворів українського мистецтва є петриківський розпис. Він бере свій початок від писанкарства, яке виникло на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я. З-під пензля майстрині народного розпису Тетяни Пати народився справжній витвір мистецтва – розпис “Пташка на калині”. На кущі калини зображена велична пава між гіллям. Під вагою великої птахи тоненьке стебло калини навіть […]...
- Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, Тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, І вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі сама скасувалась: Пощезли всі свідчення, знаки віків… Вже час визначала у часі реальність Рельєфністю змісту, конкретністю слів: Хати, і хрести, і підошви граніту, І ми, ніби згустки повівтряні, тут, На […]...
- Павло Мовчан – З ночі в день і навпаки (З циклу “Музейні експонати”. Вдивляючись в малюнки Гойї) З’ява свавільна, нічна, самородна, Нащо щоночі приходиш у сон, Ще полишаєш у грудях холодних Крицю чи танучу кригу на схрон? І, закувавши мене у кольчугу, Голову втисла в іржавий шолом – Знати червоні кільця та смуги, І поясок перекреслив чоло… Інше життя проживаю щоночі: Сон стає дійсністю, […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод… “ На дзеркало води вже дише сизо холод, Розмивчасто тремтять углиблі береги, І високо росте туману мур навколо, І подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, нагускле верховіття… Над вінцями очей пливе підталий лід, І точать цвіркуни лунке одноманіття, І кажани крильми клинцюють темний світ. Мурується, росте туман під саме небо; Ув’язнена кричить десь пташка чи […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, І тоненький вітрець у обличчя свіжить – І темнішає сад, і злипається листя, І остання бджола в сонний вулень летить. І останні ймена повертаються в губи, І тебе я гукав, та відлунку не мав. Чи загускло повітря, скажи мені, люба, Чи мій поклик летючий десь хтось переймав? Ось […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості… “ В отчій ласкавості Сонечко гріє, Просто з цікавості Хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – Дні непочаті Видно з порогу. Видно та й видко, Мов на долоні, Мчать та ще швидко Коні вороні… Голосу нитка Їх переймає В час, коли квітка Камінь ламає. Теслі сторукі Тешуть мандрівку, П’ють мед-горілку Та й на розлуку. Чом мені […]...
- Павло Мовчан – “… І вустюки занозяться в зіниці… “ … І вустюки занозяться в зіниці, Суха солома очі розрива, Занурюєшся в себе, як в криницю, Де рідина застигла нежива. Не від щедрот природи, А від злиднів Переінакшується зміст твого єства… Та ні набутків, ані втрат не видно – Спустошилась скарбниця родова… Речовина життєва вибуває, Зроста натомість порох костяний, Солома, стиснувшись, очниці розриває, І вивергаються […]...
- Павло Мовчан – Згортання У царстві спокою вивершувався світ І птичі голоси виблискують черлено. Лелеки молоді, почавши свій політ, Спалахують крильми і схлипують блаженно. У промені життя струмує голос твій: – Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! – Загострюється клин, зника у висоті І зваблює тебе пірнути в небо з даху. Не важиться нога цю землю відштовхнуть, Не важиться […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка Скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку Листату ряску продува… Холодить протягом неспокій, Коли зужиті вже слова Спливають з глибини потоку, Щоб свідчить – пам’ять ще жива… Наприклад, “голод” – і незгасне Скресне обличчя жінки враз, Що, кажуть, з’їла діток власних […]...
- Павло Мовчан – Сіль землі Весело-зорна, світляна, осонна, То літеплом, то мукою огорне, Джерельнострумна, впадисто-висока, Земличенько, на роговиці ока Ти порошиною невмітною лежиш Така легка, кульбабна – хоч не диш… Навіть крізь дрібку заломився світ І видно те, що над тобою й під… Ось плоть моя суглинисто-земна Вгрібається лопатками до дна, До кременя, до мовчазного лона, – Чим глибший корінь, […]...
- Павло Мовчан – Шиття хрестиком і гладдю Цей шум колисковий загойдував розум І сім’ям березовим простір кропив… Ще дихала пам’ять гранітним морозом, Збігали вапном побілілі стовпи. Ще дихала хвоя густим нафталіном Та глиці ошурки тяглись до руки; Магнітні малюнки, майбутні відміни В блакиті лункій малювали гілки. І погляд відгадував стежку торішню По рисці в повітрі, по нитці в тканині: Полотна ті ж […]...
- Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих Схвильовану плоть за хвилину озвучить; І ніч насолоди, спожита поволі, Розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, Заносячись вгору на лет лебединий, І витнуть в повітрі осягнуті форми, Щоб солод плавкий пережити повторно. Похмільне вино спучнявіє у жилах, Коли захолоне, і спогад відхлине, І пам’ять твоя, мов блакить […]...
- Павло Мовчан – Екологія У незгасаючім згасанні, У непросвітленім тумані Зозуля кличе-поклика Тебе, та голос двійника До неї з лісу обізвався – І ти здригнувсь: душа лунка Миттєво заніміла в страсі. А думалось, що ти один Собою простір весь заповнив, Ти ж – з близнюків, двох половин Складавсь, як зведені долоні, В яких горня, повне хвилин. Снує, мов човник […]...
- Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі… “ Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, Наждачив слух до шерехту в дуплі; І дерева, загострені, мов палі, Повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, Громадить хмари та молоть сніги, Щоб захлинутись кучерявим сміхом Та зчистить сніг з ледачої ноги… Струмливий зір просинює порошу, Немовби прагне янгола знайти За деревами, але світ спустошивсь До відчаю […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, Що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека Неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, Ворсинки світла переносить джміль… Надміру світла в срібному розломі: Громадиться вгороі небесна сіль… Кущ сяйва палахкоче при дорозі, А з нього пташка іскрою зліта, Та підійти до нього не в спромозі […]...
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, Вода тамується і глибне; А там, де пройми голубів Стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, Що, мов забувши про тяжіння, Твоя душа летить, летить… Як в ірій пташка поосіння. І плоть, розмита на вітрах, Стеблом хитається безлистим,- Її пройма смертельний страх, Бо поклик обернувся свистом. І віддзеркалення страшне Ти […]...
- Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені… “ У передвіщеннях мені Являлись образи сумні: То наче скачу на коні І нагло падаю додолу – Одна нога ще в стремені, А голова скородить поле. У перевернутих очах Відбилось небо й сизий птах, І кров, що тліла на шаблях, У очі капала поволі… А то немовби на волах Везуть мене, куриться шлях… Засипаний від стіп […]...
- Павло Мовчан – Явір на смерканні Прочанин печалі в осмерклому полі Замисливсь про шлях та далеку мету: Веретище струхло – рамена вже голі, І нічим прикрити свою наготу. Занозячи руки в повітря мовчальне, Промацував сутінь: шукав опертя, Щоб витримать чорної ночі навалля, Аби зберегти хоч іскринку життя. Убогий, кривульчастий, весь сучкуватий, Хотів би згорнутись у бруньку одну, Аби не зліталась галич […]...
- Павло Мовчан – Тяжіння Приручений вітер слухняно зі мною ішов через степ, Куйовдив волосся уже не густе І слід замітав – лишався хвилястий пісок, – Лише б не запікся важкий, переходжений крок. Розмлоєна пахла земля глибиною, І час розкривався, мов скойок долоні, Аби показати на хвильку перлину зернини І визначить сенс прожитої кожної днини. І щоб повернутись назад, де […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, Сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна ганчірка, Волочиться онучею з узгірка. Все вижухло, аж навіть погляд в’яне… Колись тут, кажуть, був намет султана. Його сушив тоді, напевно, нуд, Як і мене, самітного, отут, Де стала швидко […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на клені. Чобіточки шиті, Наче з воску литі… Вдарю, вдарю закаблуком – Чути у півсвіту. Не журися, мати, Буду танцювати, Аби смутку, аби смутку Серцю не завдати. Вберуть мене, ненько, В […]...
- Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – Березова намітка Сполохано тремтить, бо вітер продува, І в душу зазира жовтавим оком квітка, І щулиться до щік ласкавенька трава. На біле сповиття нав’ється ще зелене, Круглішим станеш ти, неначе шовкопряд, Хай в затишку дріма твоя душа злиденна, Допоки тче нитки розвеснянілий сад. Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця Не збудять, […]...
- Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, Розлущивши серце, облуду лишив, Корогву зелену пустив на онучі І камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, І слово “зозуля” звучить, як “зола”, Лиш тіні у небі снують перелітні, Та в кожній із них колись пташка жила. І час ошукати – це марність безглузда, Свій лик карбувать на дрібних […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні І видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні Хитають скрушно:- Вона п’яна… – Як порошинку, на руках Несу тебе й боюся вітру, І замість тіні – хилитка Лоскоче ноги пляма світла. – Любове, – шепочу, – збудись, Бо люди подовкола… – І камінь падає униз, Кругом – безмежне поле. Мов порошина, […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною Тонко стелиться туман, Кружеляє над тобою Лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, Теплу хвилю наганя, Залетіти в очі хоче, Щоб розвіять фарби дня. Я віддмухую від себе, Відганяю його пріч, Та, немов сучок у небі Вищербивсь, струмує ніч: Луг залито чорнотою, І оббризкано хати, Вікна фарбою густою Налились до сліпоти. Залітають в […]...
Чем страшны шариковы сегодня.
Хроніка »