Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути… “

(За мотивами творів О. Блока)

Не вимовчать, не висловить, не збути
Небесної крізної глибини,
І треба стати будяком, щоб вчути,
Як м’якне сніг під сонцем весняним.
І сизий ліс, відвільглий для відлунку,
Утілювався в голос мій і слух,
Щоб затягти смолою кожну думку,
Щоб думалось і йшлося без керунку,
Бо все одно ти вийдеш на свій круг.
Зернистий сніг – млинове біле коло –
Кружляє тихо,
Ти у ньому вісь:
Час мелеться, гуркоче кругле поле,
І пахне хлібом борошно беріз.
І, наче жар, роздмухані зіниці
Горять на вітрі спрагло, як завжди;
В них залітають і згоряють птиці,
Принаджені воланнями зигзиці:
Широкий світе, в кров мою ввійди!
Душа, переінакшена безмежжям,
Дивилась одночасно врізнобіч
І бачила, як з білої пожежі
Ніс у руках двійник дванадцять свіч.
Він йшов назустріч. Полум’я хиталось.
Він в сніг шурхав і світло посміхавсь.
Хотів я крикнуть – він на губи палець,
Мовляв, мовчи, почути можуть нас.
І я закляк. Не проронив ні звуку.
Лише хотів потримати свічник,
Щоб він погрів вже задубілі руки
І зав’язав дрантивий черевик;
Він глянув з докором. І мовчкома повз мене
Пройшов перевальцем – додолу капав віск.
Мінився простір з білого в зелений,
І сніг чорнів, де він свічки проніс.
Я був зробив слухняно кілька кроків,
Та враз спинивсь і

озирнувсь назад,
Бо що не слід, то джерело глибоке…
О, скільки їх вилискувало вряд!
І гуркіт жорен ширився, гучнішав,
Так ніби нічого було молоть,
І відчував щомиті, як старіша,
Мов сніг весняний, біла моя плоть.
І я хотів гукнути навздогони
Отому свічконосцю-диваку,
Щоб він спинивсь… Та задзвонили дзвони…
І зникло все – ніякого знаку…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Вірш яблука доспіли максим рильський.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути… “