Павло Мовчан – Не ятри зором часу

Related posts:

1. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря… “) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: Примарна тривалість ошукує нас, В природі немає, немає повторень, Все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, чому твої пучки зів’яли, Незгарбляться руки і погляд порідшав – чому? І видихавсь голос – у ньому все більше печалі, Його лише погуком я перейму. Затримую слухом любові тонку павутину, […]...
2. Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали… “ Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, Чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, Щоб знати, яка у життя довжина? Тремтить на льоту павутинка загуслого звуку, Промірявши захват, що губи тобі розімкнув. Чому ти так глибоко в серце впровадила муку – Невже аби знати страждання мого глибину? Розірваний крик у […]...
3. Павло Мовчан – Прірва часу Подвійний образ птиці на воді Вколихував настояну тривогу. Саморухливі хмари молоді Читалися, як послання від Бога… І синь як сон… нурлива глибина, Повітрокрилі бабки носять світло… Краса твоя велична, хоч сумна, У ній мені незатишно – сирітно… Долає прірву в часі – проліта Пташинка воду, смиче тіні корінь. Яка ж твоя цілюща повнота! Яка твоя […]...
4. Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, Журо моя, далекосте співуча: Вже вийшов голос мій за береги І обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, Вже крізь яку і зелень проступила. Та в поклику ні берегів, ні дна, І зглибити його, як біль – несила. До губ тулю дуплянисту дуду, Видмухую не голос, а пилюку. Повітря […]...
5. Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, Мов маска мідяна, блищить, І лиже пломінь язикатий Суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько грівся, Долоні в той бік простягав. Вогонь на ноги раптом звівся І хилитнувся, мов впізнав. Це він лизав і стріху, й сволок, Лелеці крила обпалив. Це він у віск впечатав […]...
6. Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, Куди ведуть усі, усі дороги,- Для нас ще запечатана земля, Повітря ще закручується в горлі, Для захвату легені ще тісні, А стільники дзеркал іще не чорні, І щілини у вікнах – голосні, А краєвиди світлі, неповторні… Та вже дроти за поли нас хапали, Впивалися і терни, і сучки, І вороння […]...
7. Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні Пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, Вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у пам’ять дводільну, Мичкастим корінням вчепившись у грунт, Немов нагадали, що всі ми не вільні, Що наше коріння незриме – отут. Ми голови їм обтинали лозою, Косили, топтали, палили колись, Щоб […]...
8. Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” Пильнуй всякчасно браму вуст, Бо слух піщаний слів неситий. Кричить Мамай, стікає вус, Брова ламається сердито… – Кривоязикі брехуни! Гонителі свого сумління! Ви пасерби, а не сини, Мандрівні безтілесні тіні! Щодня зрікаєтесь себе, Життя втрачаючи щомиті, Лиш блеєте, як вівці: бе-е-е… Уткнувшись мордами в корита. Я боронив вас… На гаках Висів в Стамбулі та у […]...
9. Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: Тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, Та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, І спис, засторчений в блакить,- І нас вже не було між нами, Була якась тривала мить… – Стривай… Але ж було минуле! – Був гайворон… і степ… і спис… То тебе доля, […]...
10. Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане… “ Біло-рожеве на синьому тане І розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, У забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, Біль замовляючи гудом своїм. Біла пелюстка у синю півкулю Пада й сколихує приспаний грім. Раптом свідомість моя сколихнулась, Чад вдарив в ніздрі, І висотавсь дим. Камінь розпечений в чорну півкулю Падав, і ти западавсь […]...
11. Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, І сиплеться пісок з пощерблених трибків, І вороння летить крізь простір прогорілий, Летить на сто сторін, на тисячу віків. Пропалено й папір. І чорним струмом з дірки Гарячий порох б’є, торкаючись руки: Не видко вже ніде ні іскорки, ні зірки, – Ворушаться клубком у горлі карлючки… Роздмухаєш, мов трут, […]...
12. Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
13. Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув… “ І, посміхаючись, мов танув, І перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, Аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло Зчищав, мов кору. Щоб відчуть, Як поторкає звечоріло Повітря сиза каламуть. І слухав, розчинивши тіло, Як в серці промінь затверділий, Немов накільчений, росте. Повітря зашерха густе… Але вихоплюється слово Від захвату, що тобі […]...
14. Павло Мовчан – Проступаючі малюнки Він горілиць лежав, розплющений повітрям, За межами очей закруглювався світ, І від тепла, що в тілі, западина гранітна Розширювалась, глибла поволі, наче лід… А під вагою тіла стискалося коріння, І карлючки торішні, прошилюючи спину, Торкалися болюче настуджених кісток. Проточний зір стікає, мов джерело, поволі, І чистота дитяча у ньому не струмить, І осіда на денці […]...
15. Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, І прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не болю ворушкі джерельця, Не знав би про наявність тих кісток, Що трухнуть по болотах та озерцях, Не схитував би кожен кутий крок Мого тремкого водяного серця… Здригається воно на кожен […]...
16. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
17. Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води… “ Сріблясті ланцюжки води Звисали з стріх І дзеленчали, І тупо блимала лопата В кутку сіней. Ручай калюжив через двір І важко, майже неможливо, Було робить собі кораблик, І лячно ногу перенести Через ручай: сонця пливуть. І ледь вловимо зачинався У небі жайвір, І холодно хитались віти, Дратуючи лякливу тінь. І мітилась в повітрі путь: Від […]...
18. Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, І куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, Ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, де отвір в ніч, де джерелує лампа, Немає ні душі. Та світло не зника. Та чути за вікном – незримий хтось чалапа, Забуте щось шукає, ворожить по кутках… Тут не […]...
19. Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, Сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна ганчірка, Волочиться онучею з узгірка. Все вижухло, аж навіть погляд в’яне… Колись тут, кажуть, був намет султана. Його сушив тоді, напевно, нуд, Як і мене, самітного, отут, Де стала швидко […]...
20. Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини, Ні цятки в небі – вимита блакить: Течуть, течуть єднальні волокнини, А поміж ними і життєва нить. Цей зрячий дощ наш двір не обминає, Дуднить в дійницю, землю колупа, Нам пригорщі дитячі заливає, Гарячий дощ, солоний – як ропа… Ти ще малий і ще не можеш знати, Чому цей […]...
21. Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, Дерева, світлі, мовчазні, І щедро роздають багатства Сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – Хай капле золото й бурштин… Але летять скарби повз мене,- Рука ж, пожадливо-нужденна, Вхопила декілька жарин; І, відсахнувшись, біль струсила, І, мов згадала давні дні, Труснула дерево щосили – Вогні посипались рясні. І губи, спалені […]...
22. Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону Срібним сподом догори. У корінні сік холоне, Медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом І обличчя оголив, Капає смола з колоди, Що засклила лет бджоли. … Спас медовий, яблуковий, Лик безсмертний на піску, Проступає крапля крові На кожнісінькім листку, І зі споду кожне слово Має вимітку чітку. Медвяний панує спокій, Тануть хмари, […]...
23. Особливості композиції, художнього часу, образу автора в романі М. Лермонтова “Герой нашого часу” Здавалося б, яка нормальна людина, читаючи книгу, ставить перед собою питання про композицію твору? Яка ж мені, відверто кажучи, різниця, де у творі зав’язка, а де кульмінація, як пливе художній час, коли я просто читаю. Якщо цікаво, навіть не читаю – проковтую, якщо так собі – часу на ознайомлення з твором, звичайно, піде більше. Так […]...
24. Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, Вода тамується і глибне; А там, де пройми голубів Стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, Що, мов забувши про тяжіння, Твоя душа летить, летить… Як в ірій пташка поосіння. І плоть, розмита на вітрах, Стеблом хитається безлистим,- Її пройма смертельний страх, Бо поклик обернувся свистом. І віддзеркалення страшне Ти […]...
25. Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить Байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, І ти – його центр! Його вісь і плече. Це ти – перспектива його безкінечна, Усі покладання, надії в тобі. В безмежжя розходяться зору кілечка, І світ переймає твій зойкіт і біль. Події поплюскли, спресовино дати, І […]...
26. Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні… “ Рійба комарів в надвечірнім промінні Ізнов обіцяла днину погожу, І час мовби був віковічним, незмінним І вимагав хіба що продовжень. Навіть в канаві синя крижина, Пляшка порожня, жовта бляшанка Свідчили вічність життєвого чину, Що не обмежувавсь ніччю та ранком. А по ковбанях вода каламутна Повнилась снігом ніжно-рожевим. Тільки незрима сила присутня Зміни творила повільні квітневі: […]...
27. Павло Мовчан – “Малинові вершки беріз… “ Малинові вершки беріз, Блакить, відтінююча ліс, І нитка стежки через поле… Нічого більше не треба, доле! Хіба криничку, що без дна, Ковток духмяного вина, Корець зерна та грудку солі, Та пісню в рідному роздоллі. Весняне свято, жменю буднів, Та ще пташину на одлюдді....
28. Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу… “ Я віддирав себе від світу: Кровоточив і зір, і слух, І обпікав все тіло вітер, Ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: Себе самого возлюбив; Марнотний розум, кривосудний, Пристосувався до доби. Погоджувався для годиться, І можновладцям потакав, І душу, як багно на шпиці, У колесі марнот кружляв… До всього так приріс очима, […]...
29. Павло Мовчан – Рафаель. Мадонна Конестабіле (З циклу “Музейні експонати”) Художнику Володимиру Пасивенку В мушлі лона твого зав’язалась перлина, Ой не зрань її світлом, що гостро тече, І, губами стискаючи світлу жарину, Легше дихай, бо сизь у нутро затече. – Аве, жінко гріха! Споневажена небом, Ти освячена тільки життям у житті. Через лійки очей, що обернені в себе, Соломини летять золотим […]...
30. Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, Що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь До болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і сила небесна Мене розп’яли вертикально в житті. Я витерплю муки усі, щоб воскреснуть, Але не в собі – в світовій повноті. Приріс я до трав, до дерев присусідивсь, Ввібравши по […]...
31. Павло Мовчан – “Червінні дні грибного духу… “ Червінні дні грибного духу Поволі скресли, без знаку, Торкнувшись легко тільки слуху Летючим шерхотом в листку. З глибоких нуртовинь небесних Чи, може, з пам’яті – ураз Летке “курли” чомусь воскресло, Не розтривожуючи нас. Ми вільно з хрупотом косили Студну осінню оболонь Й капусту вергали щосили, Що все просилась до долонь. Ну що тут? Пахолодь, не […]...
32. Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове… “ Прийшла ти до мене, пречиста любове, І вирвала з вуст моїх з коренем слово, І подихом горло порожнє спалила, Гукнути – нема кого, мовкнуть – несила. З подяки, з оскарження, може, з розпуки, Простерши до неба обпалені руки, Біжу я на гору, де хмара синіє… На вічну плавбу та хмарина, Маріє. Гора все крутіша, а […]...
33. Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, Неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі Крижинками згадки давно затяглись. Щільніше зімкнулись набряклі дерева, Низенька кигичка хвилясто летить. В пожовклій струмливій воді березневій Струмує повільно підземна блакить. Безодня колише напоєну крону І, зір викрадаючи, надить в глибінь. Та чути, як […]...
34. Павло Мовчан – “Воно прийшло і грюкнуло в повіки… “ Воно прийшло і грюкнуло в повіки: І срібний сон скотився із-під вій, І день почався від моїх очей, І я почався знову сам від себе. Парує сонце кавою у склянці І на тарілці мружиться, мов кіт. І тіні кружеляються у танці І кружлять, кружлять завіконний світ. Іду, щоб з яблук вицідить дозрілля, Думки губами Перебгать […]...
35. Павло Мовчан – Бути метеликом Огорне тишею, обпеленає снігом, До нитки сивої прив’яже – хилитайсь. Допоки кокона Дощу ласкавий ніготь Не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, Розмлоєну, глибоку, мовчазну, І ймення викличе своїх надійних свідків, Щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате Полишить оболонку снігову, Аби усоте лет свій започати І довершить орбіту кругову. Понаджений […]...
36. Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: Тне воду золочена криця – Лягає покосом не хвиля, а жар, Літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! Ще більше в воді, Горять свіжо хмари відлиті. І світ, мов горнило, де й ти змолодів, І книга життя не відкрита… Високий, ставний і обличчям – святий, Натхненний, і німб […]...
37. Павло Мовчан – “І цвяхів побільшало в світі… “ І цвяхів побільшало в світі, І рук стало більше, Та відливаються в форми бетонні хрести. Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші Не відчувають долоні гвіздків гостроти… Плоть богостворену маг протикає, Мов деревину, іржавим штирем… – Вам не болить? Не болить? – Перепитує Каїн; Камінь приручений креше й за душу бере… Бачить байдужжя стало […]...
38. Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме їхнє зачинання. Так творяться планети: Таємнощі творіння незбагненні. Як туск, Як радість, – Ні запаху, ні кольору нема, Як голос, – Виймаєш, наче шаблю із піхов, Лиш відчуваєш рух, Ну, […]...
39. Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, І коршак у пошуках суші заточує лет, Розмотана нитка сотається в небо від тіні, Та слово благальне на кілька віків заліта наперед. Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає, І чвирка крізь пальці драглиста зелена трава, І степ розіллявсь – скільки око сягає, Хитається снасть, і вітер гуде в […]...
40. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, Розлущивши серце, облуду лишив, Корогву зелену пустив на онучі І камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, І слово “зозуля” звучить, як “зола”, Лиш тіні у небі снують перелітні, Та в кожній із них колись пташка жила. І час ошукати – це марність безглузда, Свій лик карбувать на дрібних […]...